Рішення № 43536998, 08.04.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/2298/14-ц Провадження № 22-ц/772/590/2015Головуючий в суді першої інстанції Кашпрук Г. М.Категорія 27 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого - судді: Панасюка О.С.,

суддів: Іванюка М.В. Рибчинського В.П.,

з участю секретаря: Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2014 року, -

встановила:

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 245454,50 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 1961181,44 грн.

Вказувало, що 24 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за яким остання отримала в кредит 93637,38 дол. США зі сплатою 1,25% на місяць до 24 липня 2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель поручився за повне та своєчасне виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2 Відповідачі не виконували взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, а відтак станом на 22 січня 2014 року заборгували банку зазначену суму коштів.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2014 року провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_3 закрито у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням того ж суду від 12 травня 2014 року, в якому ухвалою від 16 травня 2014 року виправлено допущені описки, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 208881 ,12 дол. США заборгованості за кредитним договором, що за офіційним курсом НБУ України станом на день звернення до суду із позовом складало 1668960 грн. 13 к., з яких:

64 116, 14 дол. США - заборгованість за кредитом,

54 797, 15 дол. США - проценти за користування кредитом,

13 249, 72 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом,

65 000 дол. США пені,

11 686, 82 дол. США штрафів,

а також 3654 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

У решті позову відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення скасувати і постановити нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивувала тим, що суд не врахував наявність рішення Вінницького міського суду від 7 квітня 2011 року, яким було звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а також не мотивував незастосування наслідків спливу строку позовної давності.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 24 липня 2008 року був укладений кредитний договір № VIW9GA0000000003, за яким відповідачка отримала кредит в розмірі 93637,38 дол. США зі сплатою відсотків в розмірі 1,25 % на місяць шляхом щомісячного платежу у розмірі 1576,11 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 7 квітня 2011 року задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, яким в рахунок погашення заборгованості перед банком за кредитним договором № VIW9GA0000000003 від 24 липня 2008 року у розмірі 106 633, 84 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок та земельну ділянку, розташовані у м. Вінниці по ІІ пров. Новоселівському, 23, з установленою початковою ціною 850122,00 грн.

10 жовтня 2013 року до банку надійшли кошти від реалізації предмета іпотеки в розмірі 40160,14 дол. США, з яких 20080,07 дол. США було зараховано на погашення тіла кредиту, 2993,41 грн. - погашення комісії, 19705,75 дол. США - погашення пені.

9 січня 2014 року банк направив ОСОБА_2 повідомлення про існування кредитної заборгованості та запропонував погасити її добровільно.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 22 січня 2014 року заборгованість за кредитом становить 245454,50 дол. США, з яких: 64116,14 дол. США - борг по тілу кредиту, 54797,15 дол. США - борг за процентами, 13249,72 дол. США - борг по комісії, 101573,38 дол. США - пеня за порушення строків виконання зобов'язань, а також 31,29 дол. США та 11686,82 дол. США штрафу (фіксована частина і процентна складова).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, у визначений у ньому строк.

Ч. 1 ст. 11 Закону України № 898-ІV «Про іпотеку» установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, що передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням. Чинне законодавство (ст. 39 Закону № 898-ІV «Про іпотеку») та відповідні роз'яснення (п.42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин») вимагають зазначення в рішення суду початкової ціни предмета іпотеки, однак ураховуючи те, що фактична ціна продажу майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з відповідачки підлягає стягненню сума боргу за виключенням 40160,14 дол. США, які надійшли від реалізації предмета іпотеки.

При цьому у випадку, якщо відповідач не погоджується із сумою боргу, відповідно до наданого позивачем розрахунку, то в силу приписів ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України саме на нього покладається обов'язок спростувати такий розрахунок відповідними доказами, зокрема навести, принаймні, власний розрахунок.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом наслідків спливу строку позовної давності колегія суддів зазначає таке.

Суд першої інстанції помилково ототожнив початок перебігу строку позовної давності з моментом закінчення строку дії кредитного договору - 28 липня 2018 року.

Такий висновок суду суперечить правовій позиції, викладеній в Постанові Верховного суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс 13, про те, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 5.5 Кредитного договору термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за договором встановлено сторонами тривалістю 5 років.

Отже, з урахуванням зазначеного самою відповідачкою моменту початку перебігу строку позовної давності - 1 листопада 2009 року, п'ятирічний строк закінчується 1 листопада 2014 року, а позивач звернувся до суду 4 лютого 2014 року (а. с. 29).

Крім того цей строк було перервано зверненням банку в 2010 році з позовом до майнового поручителя (ст. 264 ЦК України).

Таким чином вимоги банку, в тому числі, про стягнення пені, яка була нарахована починаючи з 5 січня 2009 року в розмірі 4,72 грн. (0,15% за кожен день від суми простроченого зобов'язання) помісячно (з наростаючим підсумком за кожен наступний місяць відповідно до графіка платежів) і становить 101573,38 дол. США (811283,66 грн. за курсом НБУ на час звернення з позовом), пред'явлені у межах встановленого письмовим договором сторін п'ятирічного строку позовної давності.

Разом з тим, задовольняючи позов суд першої інстанції залишив поза увагою роз'яснення, що міститься у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» про те, що у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі.

Проте, стягуючи з відповідачки фіксовану частину штрафу в розмірі 31,29 доларів США (у п. 5.3 договору розмір такий штраф встановлено у розмірі 250 грн.), суд не звернув уваги на невідповідність такого виду відповідальності за порушення зобов'язання положенню ч. 2 ст. 549 ЦК України, яка визначає, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання, в заявку з чим позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає через безпідставність.

Щодо визначеного судом першої інстанції розміру пені за порушення строків сплати кредиту та процентів за користування ним колегія суддів зазначає таке.

Згідно з п. 5.1. договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого кредитним договором, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочки.

Ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як роз'яснено у п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Установивши, що розмір пені більший від розміру боргу за основним зобов'язанням, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність його зменшення, але при цьому не в повній мірі урахував такі обставин, як смерть чоловіка відповідачки (поручителя за зобов'язанням по кредитному договору) і значне погіршення її майнового стану у зв'язку з цим, відсутність у неї постійної роботи, а також поведінку самого банку, який після звернення стягнення на предмет іпотеки не вжив заходів щодо його страхування, збереження ринкової вартості, що призвело до значного здешевлення цього майна на момент продажу порівняно із його початковою ціною, визначеною рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 7 квітня 2011 року, а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення розміру пені до 10000 доларів США.

Такий її розмір відповідатиме вимогам справедливості, добросовісності та розумності і забезпечить баланс інтересів сторін, а також узгоджується із висновком Конституційного Суду України, висловленим у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, за яким вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. ч. 1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2014 року змінити.

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти у такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № VIW9GF0000000003 від 24 липня 2008 року у розмірі 153849 (сто п'ятдесят три тисячі вісімсот сорок дев`ять) доларів США 83 центи, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду становило 1229260 (один мільйон двісті двадцять дев`ять тисяч двісті шістдесят) грн. 14 к., з яких 64116,14 дол. США - борг по тілу кредиту, 54797,15 дол. США - борг по процентах за користування кредитом, 13249,72 дол. США - борг по комісії, 10000 дол. США пені та 11686,82 дол. США штрафу.»

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ М.В. Іванюк

/підпис/ В.П. Рибчинський

Згідно з оригіналом: О.С. Панасюк