Рішення № 43536790, 07.04.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/1834/15 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 645/10638/14 ц Бондарева І.В.

Категорія: трудові Доповідач -Гальянова І.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді : Гальянової І.Г.

суддів: Колтунової А.І.

Костенко Т.М.

за участю секретаря: Сватенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 12 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Ніжинське муніципальне підприємство з благоустрою» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку,-

ВСТАНОВИЛА:

08 грудня 2014 року позивач звернувсь до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь нараховану на не виплачену відповідачем заробітку плату за серпень 2014 року у розмірі 2107,46 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 8827,25 та 5000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що з 25.11.2013 року по 01.08.2014 року працював в КП «Ніжиньске муніципальне підприємство з благоустрою» на посаді директора та 01.08.2014 року він був звільнений з вказаної посади за згодою сторін на підставі розпорядження Ніжинського міського голови.

Як на підставу своїх вимог позивач, з посиланням на ст.ст. 116, 117 КЗпП України, зазначає на те, що в день звільнення відповідач не провів з них остаточний розрахунок.

Справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, та судові витрати у справі, посилаючись на те, що невиплачена відповідачем заробітна права стягнута судом на підставі судового наказу від 21 грудня 2014 року.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 січня 2015 року в задоволенні позовних вимог позивачу було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 12669, 70 грн. та витрати на правову допомогу.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовує порушенням судом першої інстанції норм ст. 117 КЗпП України та зазначає, що відмовляючи йому в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на ч.3 ст. 117 КЗпП України та зазначив на його влаштування на іншу роботу і отримання заробітної плати вищої, ніж у відповідача, однак вказана частина ст. 117 КЗпП виключена на підставі Закону № 3248-1У від 20.12.2005 року.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на відсутність вини підприємства в затримці повного розрахунку з позивачем, просить відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач зазначає, що нарахована на час звільнення заробітна плата в сумі 2175, 15 грн. була виплачена 15 серпня 2014 року, коли останній звернувся до підприємства за розрахунком. Наявна ж на серпень 2014 року заборгованість по заробітній платі в сумі 2107, 46 грн. складається із нарахованих йому вже після звільнення премій та надбавок за інтенсивність за період з травня по липень 2014 року , які відповідно до п.4.1. укладеного між позивачем та Ніжинською міською радою Чернігівської області контракту, нараховуються відповідно до рішень виконавчого комітету Ніжинської міської ради та такі рішення виконавчим комітетом були прийняті 31.07.2014 року щодо нарахування позивачу премії на надбавки за інтенсивність за травень 2014 року, 04 вересня 2014 року про нарахування таких виплат за червень 2014 року та 11.09.2014 року , нарахування таких виплат за липень 2014 року та копії таких рішень підприємство отримало відповідно: 06.08.2014 року, 10.09.2014 року та 15.09.2014 року.

Відповідач, посилаючись на вказані обставини, а також на те, що платіжним дорученням № 528 від 17.02.2014 року зазначена заборгованість виплачена позивачу на підставі судового наказу, відсутність у підприємства грошових коштів а також на те, що вказані виплати не належать до сум, які підлягали виплаті позивачу на підставі ст. 116 КЗпП України, зазначає, як на відсутність вини підприємства в не проведенні з позивачем розрахунку, так і відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за затримку такого розрахунку.

Відповідач в судове засідання суду першої інстанції повторно не з»явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки , а також телефонограма на його адресу та в запереченнях на апеляційну скаргу, просить розглянути справу за відсутності свого представника.

За таких обставин на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи , доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи позивачу в задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції, з посиланням на вимоги ст. 116, ч.3 ст.117 КЗпП України виходив з того, що позивач працевлаштувався на іншу роботу та його заробітна плата є вищою, ніж та, що він отримував у відповідача.

Однак такий висновок зроблено судом першої інстанції з порушенням норм ст. 117 КЗпП України, оскільки ч.3 ст. 117 КЗпП України виключена на підставі Закону України № 3248-1У від 20.12.2005 року, у зв»язку з чим не передбачає такої підстави для відмови в задоволенні позовних вимог як влаштування позивача на іншу роботу та отримання ним заробітної плати вищої, ніж та, що він отримував у відповідача.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалено судом першої інстанції з порушенням вказаної норми КЗпП України ( п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України) та ухваленню у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що в період з 25.11.2013 року перебував з відповідачем у трудових правовідносинах, працюючи на посаді директора вказаного підприємства та 01.08.2014 року позивача було звільнено з займаної посади за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як свідчить позовна заява позивача, як на підставу стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач зазначав на невиплату відповідачем заборгованості по заробітній платі в сумі 2107,46 грн. ( а.с.1).

При цьому, як свідчать матеріали справи та зазначену обставину позивач не заперечує, що вказана заборгованість складається із премій на надбавок за інтенсивність роботи за травень, червень та липень 2014 року , які нараховуються відповідачем на підставі рішень виконавчого комітету Ніжинської міської ради про встановлення таких премій та надбавок (пункт 4.1 умов укладеного між позивачем та Ніжинською міською радою контракту № 76 від 26 грудня 2013 року ( а.с.62-63,69).

Матеріали справи також свідчать про те, та цей факт позивачем не спростовано, що премія та надбавка за інтенсивність за травень 2014 року була встановлена позивачу рішенням виконкому Ніжинської міської ради від 31.07.2014 року та вказане рішення отримано відповідачем 06 серпня 2014 року ; премія та надбавка за інтенсивність за червень 2014 року встановлена позивачу рішенням виконкому Ніжинської міської ради від 04.09.2014 року та вказане рішення отримано відповідачем 10.09.2014 року та премія та надбавка за інтенсивність за липень 2014 року була встановлена позивачу рішення виконкому Ніжинської міської ради 11.09.2014 року та вказане рішення було отримано відповідачем 15.09.2014 року ( а.с. 64-67).

Матеріали справи також свідчать про те, що довідку про нараховану але не виплачену вказану заробітну плату відповідачем було надано позивачу 03 листопада 2014 року за вих. № 250 ( а.с.5).

Згідно до вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Вказані обставини справи та вимоги норм матеріального права свідчать про те, що на час звільнення, тобто на 01.08.2014 року зазначені вище премії та надбавки за інтенсивність за травень-липень 2014 року відповідачем не нараховувались та не могли бути нарахованими у зв»язку з відсутністю рішень виконкому Ніжинської міської ради про встановлення позивачу таких премій та надбавок.

При цьому , позивач, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надав суду доказів того, що премії та надбавки за інтенсивність роботи за травень-липень 2014 року були йому нараховані відповідачем раніше ніж 03 листопада 2014 року, тобто вказаної дати, коли відповідач видав позивачу зазначену довідку про наявність такої заборгованості ( а.с.5).

Зазначені вище обставини справи та вимоги норм матеріального права також свідчать про те, що обов»язок у відповідача щодо виплати зазначеної заборгованості по заробітній платі виник 03 листопада 2014 року.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належної звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв»язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз»яснив, що за ст. 47 цього Кодексу роботодавець зобов»язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, зазначені в ст.. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку у разі звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпПУ стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.

Як свідчать матеріали справи, вказана заборгованість по заробітній платі була стягнута з відповідача на користь позивача на підставі судового наказу Фрунзенського районного суду м.Харкова від 23 грудня 2014 року ( а.с.26) та перерахована відповідачем на підставі платіжного доручення № 526 від 17 лютого 2015 року ( а.с.67).

Відповідно до наданої відповідачем позивачу довідки про його заробітну плату за два останніх місяця перед звільненням, середньоденна заробітна плата позивача складає 103, 85 грн. ( а.с.6).

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03 листопада 2014 року по 16 лютого 2015 року в сумі 7684, 90 грн. (103, 85 грн. середньоденної заробітної плати х 74 робочих днів затримки розрахунку ).

Вказані обставини справи та вимоги норм матеріального права свідчать про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача такого середнього заробітку за період з 01 серпня по 02 листопада 2014 року, а тому судова колегія вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Не підлягають також задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 5000,00 грн. витрат, пов»язаних з наданням йому правової допомоги, виходячи з наступного.

Згідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні , на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

В п. 2 ч.3 ст. 79 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов»язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

В пунктах 47, 48 роз»ясень, які містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року зазначено, що розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4119-У1 «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» . Витрати на правову допомогу, граничний розмір визначено зазначеним Законом України, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов»язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі ( наприклад: складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як свідчить укладений між позивачем та адвокатом Логвіновим В.О. 28 листопада 2014 року договір на надання адвокатських послуг, згідно з цим договором адвокат здійснює представництво на користь і в інтересах позивача в усіх без винятку судових, адміністративних та інших установах, правоохоронних, слідчих органах, судах будь-якої юрисдикції, виконавчих службах, пенсійному фонді, виконкомі, ЖЕУ, БТІ, в органах державної влади та місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами, надає консультативні послуги . Порядок оплати визначається за домовленістю сторін( пункти 1, 3.1. умов договору) ( а.с. 13-15).

Таким чином, умови зазначеного договору свідчать про надання адвокатом позивачу широкого спектру адвокатських послуг .

Відповідно до квитанції № 081451 від 28 листопада 2014 року за надання адвокатських послуг позивачем було сплачено адвокату 5000,00 грн. ( а.с.16).

Як свідчать матеріали справи, адвокат не приймав участі в розгляді даної справи , доказів, які б свідчили, що сплачена позивачем сума за надання адвокатських послуг стосується розгляду саме зазначеної справи, позивач суду не надав, як і не надав розрахунку таких витрат.

З огляду на наведене, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. за надання зазначених в договорі адвокатських послуг, відсутні.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, то на підставі частин 3 та 5 ст. 88 ЦПК України, п.1.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 243, 60 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 309,315, 317, 319, 218 ЦПК України,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 12 січня 2015 року.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Ніжинське муніципальне підприємство з благоустрою» Код ЄДРПОУ 30046479, розташованого за адресою: 16600 м.Ніжин, вул. Чернігівська, 128 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 середній заробіток за затримку розрахунку з 03 листопада 2014 року по 16 лютого 2015 року включно в сумі 7684 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 90 коп. без врахування податків та інших обов»язкових платежів.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог в іншій частині.

Стягнути з Комунального підприємства «Ніжинське муніципальне підприємство з благоустрою» на користь держави судовий збір в сумі 243, 60 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий, суддя:

Судді: