Ухвала суду № 43535954, 08.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2128/15 Справа № 188/2384/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Полубан М. П. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ

08 квітня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі - Філіпповій К.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року та додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення суми авансу, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 у березні 2012 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення суми авансу /а.с. 2-4/.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19.12.2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аванс в сумі 15300 грн., вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 142-146/.

Додатковим рішенням від 10.02.2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 - 2056, 32 грн., витрати за проведення почеркознавчої експертизи /а.с. 152/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ці рішення скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Судом встановлено, що 15.07.2005 року ОСОБА_3 уклав усний договір з ОСОБА_5 та його дружиною ОСОБА_6 про продаж житлового будинку АДРЕСА_1 за 20500 грн., але належним чином договір оформити не вспіли, так як ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер /а.с. 7/.

Відповідач ОСОБА_2, як спадкоємиця не відмовлялася від укладення договору, показала позивачу заповіт ОСОБА_5 на її ім'я, та зобов'язалася переоформити усі необхідні документи на будинок.

На підтвердження своїх намірів продати будинок ОСОБА_2 18.05.2007 року зареєструвала та вселила ОСОБА_3, його дружину ОСОБА_4 та двох малолітніх дітей до цього будинку.

25.08.2008 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 аванс в сумі 15300 грн. в рахунок продажу спірного домоволодіння, яке належить їй в порядку спадкування за заповітом, що підтверджується оригіналом розписки, яка знаходиться в матеріалах справи /а.с. 23/.

Згідно висновку № 1294-13 судової почеркознавчої експертизи від 19.06.2013 року підпис від імені ОСОБА_2 під рукописним записом в розписці від 25.08.2008 року виконано самою ОСОБА_2 /а.с. 71-77/.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.07.2013 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_3 та його сім'ї з будинку /а.с. 169-171/.

Рішення у касаційному порядку не оскаржено.

У той же час, а саме 12.03.2012 року ОСОБА_3 звертається до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 суми авансу посилаючись на те, що йому випадково стало відомо, що ОСОБА_2 на праві власності належить ? частина будинку, а ОСОБА_7 ? частини будинку, на усі його звернення про оформлення договору купівлі-продажу будинку ОСОБА_2 відповіді йому не дала, а звернулася до суду з позовом про виселення.

При вищенаведених обставинах справи, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення суми авансу підлягають задоволенню.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що суд не дав оцінки наданих нею доказів не можуть прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з неї суми авансу з попуском строку позовної давності, причину пропуску не вказав, та про поновлення строку не просив, то з ними погодитися неможна.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коди особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 передав відповідачу аванс за покупку будинку 25.08.2008 року, постійно проживав в будинку разом зі своєю сім'єю, та був зареєстрований.

Про те, що ОСОБА_2 є власницею тільки ? частини будинку, а інша частина належить ОСОБА_7 за заповітом, після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, йому стало відомо після оформлення ОСОБА_7 правовстановлюючих документів, та коли той 20.02.2012 року звернувся до суду з позовом про виселення позивача.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення суми авансу 12.03.2012 року, таким чином строк позовної давності ним не пропущений.

Крім того, відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Таких заяв відповідачем у суді першої інстанції не заявлялося.

Щодо посилань ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що вона не отримувала аванс в сумі 15300 грн. від ОСОБА_3, розписка написана не нею, то з ними погодитися не можна, так як законодавством не передбачено як саме повинна бути написана розписка, а згідно висновку № 1294-13 судової почеркознавчої експертизи від 19.06.2013 року підпис від імені ОСОБА_2 під рукописним записом в розписці від 25.08.2008 року виконано самою ОСОБА_2 /а.с. 71-77/.

Відносно посилань ОСОБА_2 на розписку від 29.08.2005 року, про отримання ОСОБА_2 коштів в сумі 15300 грн. від ОСОБА_3 /а.с. 172/, то вона не було предметом розгляду у суді першої інстанції і позовних вимог відносно цієї розписки не заявлялося.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року та додаткове рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

Демченко Е.Л.