Ухвала суду № 43533501, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/62806/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013

у справі № 823/2443/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром»

до Кам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.07.2013 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» (надалі - ТОВ «Чигиринлегпром») відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 апеляційну скаргу ТОВ «Чигиринлегпром» задоволено; постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.07.2013 скасовано; прийнято нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Камянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (надалі - Кам'янська ОДПІ) від 07.03.2013 №0000112200 та №0000132200.

Скасовуючи рішення першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 і залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.07.2013.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Кам'янської ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Різано-Трейд» за період з 01.11.2010 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), п.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість").

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 21/22-00/35187663 від 19.02.2013 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 07.03.2013: № 0000112200, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 1285020,00 грн.; № 0000132200, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 1028016,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Різано-Трейд» укладено договори: від 22.11.2010 № 22/11-10, від 22.11.2010 №22/11, від 07.12.2010 № 07/12, від 01.12.2010 № 1212, від 01.12.2010 № 1312. На підтвердження виконання умов яких, позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, картки складського обліку, накладні на внутрішнє переміщення матеріалів, оборотно-сальдові відомості по складу матеріалів, таблиці обліку робочого часу, журнал вхідного контролю, платіжні доручення, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Використання позивачем придбаного товару у подальшій господарській діяльності підтверджується: договорами поставки, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як підставу для висновків про відсутність реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган в касаційній скарзі посилається на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б транспортування придбаного позивачем товару. Проте, зазначене колегією суддів до уваги не береться, оскільки податковим законодавством не визначено товарно-транспорту накладну як обов'язковий первинний документ на підтвердження реального здійснення господарської операції. При цьому, оцінка таким операціям повинна даватись комплексно, з урахуванням всіх особливостей укладених правочинів та первинних документів, що і було належним чином зроблено судом апеляційної інстанції.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Кам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 у справі № 823/2443/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна