Ухвала суду № 43533468, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/19179/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції

Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012

у справі № 2а/1570/7257/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Затишшя-

хлібопродукт»

до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції

Одеської області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, адміністративний позов ТОВ «Затишшя-хлібопродукт» до Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (надалі - Роздільнянська МДПІ) задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.08.2011 № 0000122300.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Затишшя-хлібопродукт» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Роздільнянської МДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Затишшя-хлібопродукт» з питань взаємовідносин з ТОВ «Пейд» за період з 01.02.2011 по 28.02.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 188424 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 19.07.2011 № 708-35/23-00/32646204 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.08.2011 № 0000122300, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 188425,00 грн., у тому числі за основним платежем - 188424,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Пейд», як постачальником, укладено договір постачання ГСМ №554/02 від 21.02.2011. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі товару на зберігання, видаткові накладні, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості, докази оплати.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується наданими позивачем: договорами поставки нафтопродуктів ТОВ «Пілігрим-Плюс», СТОВ «Ольга», СВК «Хлібороб», видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу відсутності реального виконання укладених правочинів в касаційній скарзі відповідач посилається на акт ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 187/23-214/31431743 від 10.06.2011 щодо перевірки ТОВ «Пейд», відповідно до висновків якого, усі правочини укладені ТОВ «Пейд» з контрагентами не спричинили реального настання правових наслідків, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а тому, на суб'єктивну думку позивача, у ТОВ «Затишшя-хлібопродукт» відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження доводів касаційної скарги відповідачем не надано.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Роздільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 у справі № 2а/1570/7257/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна