Ухвала суду № 43533408, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2015р. м. Київ К/800/56966/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився відповідача:Волошиної А.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі

м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській

області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.05.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013

у справі № 814/389/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-

вишукувальний інститут «Миколаївагропроект»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі

м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової

служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.05.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-вишукувальний інститут «Миколаївагропроект» (надалі - ТОВ «Миколаївагропроект») задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) від 14.11.2012 № 0017982260, № 0017972260.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.05.2013 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Миколаївагропроект» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Миколаївагропроект» з питань дотримання вимог податкового, валютного та законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.3.1 ст.3, пп.5.2.1 п.5.2, 5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого ним занижено податок на прибуток у сумі 905661,00 грн.; пп.7.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 671437,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 648/22-600/03584763 від 01.10.2012 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 14.11.2012: № 0017982260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1080378,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 905661,00 грн., за штрафними санкціями - на 174717,00 грн.; № 017972260, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 839296,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 671437,00 грн., за штрафними санкціями - на 167859,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Перлина Півдня ЛТД» укладено договір купівлі-продажу № 11-10-10 від 11.10.2010, відповідно до умов якого позивач придбав олію соняшникову у кількості 279,2т загальною вартістю 3000004,00 грн.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки по рахунку, платіжні доручення.

Придбаний товар реалізовано позивачем на підставі договору комісії № 11/10/10-К від 11.10.2010, укладеного позивачем, як комітентом, та ТОВ «Югекотоп», як комісіонером, відповідно до умов якого, комісіонер зобов'язується здійснити зовнішньоекономічні угоди з продажу нерафінованої сонячної олії.

На виконання вищезгаданого договору комісії ТОВ «Югекотоп» 14.10.2010 уклало з фірмою «Orexim Limited» експортний контракт № 0059/10 по продажу соняшникової олії у кількості 279,2т. Виконання зазначеного контракту підтверджується сертифікатами якості товару, митними деклараціями, актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними, доказами оплати.

Також, позивач на підставі договору від 04.01.2011 № 0401/5 придбав у ТОВ «Навігатор» комп'ютер, монітор, клавіатуру та миш. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: видаткову накладну, податкову накладну, акт приймання-передачі, докази оплати.

01.07.2011 позивач придбав у ТОВ «Паритет-78» плоттер струйний HP Design Jet Z100ps у кількості двох штук та 01.08.2011 - протяжний документ сканер Kodak та МФУ Develop. На підтвердження реальності придбання зазначеного товару, позивачем надано: видаткові та податкові накладні, подорожні листи на легковий автомобіль позивача, яким товар доставлений на підприємство. В подальшому, 12.09.2011 та 14.09.2011 зазначена техніка продана позивачем ТОВ «Києв-Транс-Сервіс», що підтверджується видатковими та податковими накладними, угодою про уступку вимоги від 30.09.2011.

Між позивачем та ТОВ «Тіса-Інвест» укладено договори від 12.11.2010 № 12/11 та від 15.11.2010 № 15/11 на виконання проектно-кошторисної документації. На виконання умов договору сторонами узгоджено кошторис та календарний план робіт. Також позивачем надані акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні, докази опрати виконаних робіт.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України, що набув чинності з 01.01.2011, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що акт ДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Паритет-78», а також ати ДПІ про проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Перлина Півдня ЛТД» та ТОВ «Навігатор», якими встановлено відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації, відсутність у них матеріально-технічних та трудових ресурсів, не можуть свідчити про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами, оскільки відповідні акти лише фіксують певні факти порушення цими підприємствами податкового законодавства.

Крім того, позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентами вимог податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.05.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 у справі № 814/389/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна