Ухвала суду № 43533395, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/800/16030/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Іськів Н.П.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі

м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013

у справі № 2а-10156/11/1370 (24995/12/9104)

за позовом Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі

м. Львова Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань з

податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013, адміністративний позов Колективного виробничого підприємства «Енергомонтаж» (надалі - КВП «Енергомонтаж») задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в Личаківському районі м. Львова №0000982320/7147/10/232 від 29.03.2011.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2011 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити КВП «Енергомонтаж»у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ в Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку КВП «Енергомонтаж» з питань правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів за грудень 2010 року, червень-липень 2010 року, листопад-грудень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України від "Про податок на додану вартість" 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), що призвело до завищено податкового кредиту на 1079519,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 161/23-2/01018671 від 15.03.2011 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000982320/7147/10/232 від 29.03.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1349398,75 грн., у тому числі 1079519,00 грн. за основним платежем та 269879,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори про виконання робіт та поставки з: ТОВ «СК «Ново-Строй», ТОВ «Олбит», ПП «Інтерпросервіс ИА», ТОВ «Ремо», ПП «Мок-Спарта».

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, специфікації, подорожні листи вантажного автомобіля, яким здійснювалось транспортування придбаного товару, довідку про перелік вантажних транспортних засобів, які перебувають на балансі позивача, банківські виписки, платіжні доручення, акти прийому-передачі товару, зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, розрахунок кошторисного прибутку, підсумкову відомість ресурсів, акти приймання виконаних будівельних робіт.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Податковий орган в касаційній скарзі посилається на дані автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту відповідно до яких виявлено розбіжності у складі податкового кредиту, а саме: за червень, липень 2010 року - по контрагенту ТОВ «СК «Ново-Строй», за червень 2010 року - по контрагенту ТОВ «Олбилт», за липень 2010 року - по контрагенту ТОВ «Ремо», за липень 2010 року - по контрагенту ПП «Мок-Спарта», за липень 2010 року - по контрагенту ПП «Інтерпросервіс ИА».

Проте, зазначене не може бути належним та допустимим доказом відсутності реального виконання укладених позивачем правочинів, оскільки позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентами податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки податкового органу ґрунтуються виключно на даних електронної бази Державної податкової адміністрації України, без дослідження первинних бухгалтерських документів позивача, а тому не можуть бути обґрунтованими.

Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження доводів касаційної скарги відповідачем не надано, висновки про безтоварність укладених позивачем з контрагентами правочинів базуються виключно на припущеннях та домислами.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2013 у справі № 2а-10156/11/1370 (24995/12/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна