Ухвала суду № 43532812, 16.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2015 року м. Київ К/9991/4829/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010

у справі №2а-4043/09/1470

за позовом ТОВ "Агро-вектор ЛТД"

до ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.10.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва від 24.07.2009 №0000862301/0.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку позивача щодо правових відносин з платником податків ТОВ "Моген" за період з 15.05.2008 по 31.05.2009, за результатами якої складено акт № 3715/23-300/35106495 від 15.07.2009.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п. 1.3 ст. 1, п.п. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 9.1, 9.2, 9.3, 9.8 ст. 9, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість». Наслідком наведених порушень стало заниження позивачем ПДВ на загальну суму 222863,68 гривень, у тому числі за травень 2008 року на 46376,8 гривень, за червень 2008 року на 17696 гривень, за липень 2008 року на 158790,88 гривень. Що полягало у включенні позивачем до податкового кредиту вищенаведених сум ПДВ сплачених у ціні товарів/послуг, ТОВ «Моген» установчі, реєстраційні і фінансово-господарські документи якого в судовому порядку визнані недійсними з дати перереєстрації (15.05.2008 ).

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000862301/0 від 24.07.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 334296 грн. в т.ч. за основним платежем у розмірі 222864 грн. та штрафні санкції у розмірі 111432 грн..

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаного пункту забороняється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) -чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пункту 9.6 статті 9 Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку діє до дати його анулювання, яке відбувається у передбачених випадках.

Абзацом третім підпункту 25.2 пункту 25 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за № 208/4429 (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва відбувається також у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), чи скасування державної реєстрації органом державної реєстрації, про що є повідомлення органу державної реєстрації.

Аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку, що, за умови фактичного здійснення господарської операції, наявність у особи права складати податкові накладні пов'язане з фактом її реєстрації як платника податку на додану вартість. При цьому Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачена можливість анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість з моменту його видачі.

Підставою для висновків позивача щодо заниження позивачем податку на додану вартість на суму 222863,68 грн., стало рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.03.2009, яким визнано недійсним свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Моген" з дати перереєстрації, а саме з 15.05.2008. На думку податкового органу, визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації/перереєстрації установчих, реєстраційних і фінансово-господарських документів підприємств, скасування їх (підприємств) держаної реєстрації має наслідком недійсність усіх юридично значимих дій вчинених такими підприємствами з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Тобто, позивач не мав права включати до складу податкового кредиту суми ПДВ, на підставі первинних документів складених під час здійснення господарських операцій з ТОВ "Моген".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Агро-вектор ЛТД", відповідно до договору купівлі-продажу товарів від 20.03.2008, було придбано сировину згідно видатковими накладними на загальну суму 1337182,08 грн. в т.ч. ПДВ 222863,68 грн. Станом на 31.05.2009 заборгованість позивача по постачальнику ТОВ "Моген" відсутня.

На час здійснення господарських операцій, за якими відповідачем не визнано обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, ТОВ "Моген" було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців».

Так, статтею 18 вказаного Закону (в редакції, що існувала на час вирішення спору) визначено: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з викладеного правильними є висновки судів попередніх інстанцій про помилковість доводів податкового органу, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів його контрагента, який видав податкові накладні за цими господарськими операціями, оскільки ухвалене судом рішення та пов'язане з ним подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавили правового значення податкові накладні, видані у відповідності до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»за такими господарськими операціями.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.10.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун