Ухвала суду № 43532360, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/13846/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - Інспекція)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.09.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012

у справі № 0670/7162/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бехівський гранітний кар'єр" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 позов задоволено; визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.05.2011 № 0000901601, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2011 року в розмірі 254 769 грн. із застосуванням 785 073 грн. штрафних санкцій.

У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що реальність виконання операцій з поставки нафтопродуктів позивачеві у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Авантис» (далі - ПП «Авантис») та з товариством з обмеженою відповідальністю «СКВ-МІГ» (далі - ТОВ «СКВ-МІГ») підтверджується документально, тоді як Інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 зазначену постанову залишено без змін з тих мотивів, що наявність у платника належним чином оформленої податкової накладної є законодавчо визначеною достатньою підставою для підтвердження права платника на податковий кредит.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та повністю відмовити у позові. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про неподання Товариством необхідних належним чином оформлених первинних документів на підтвердження права на податковий кредит за операціями з ТОВ «СКВ-МІГ» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Спецгортехніка» (далі - ТОВ «Спецгортехніка»).

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги Інспекції з урахуванням такого.

Як встановили суди під час розгляду даної справи, оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності виникнення від'ємного значення по ПДВ у декларації за січень 2011 року та заявленої суми бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у лютому 2011 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 05.05.2011 № 700/23-01/13568156, в якому відображено висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання послуг з оренди техніки у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Спецгортехніка» з посиланням на неподання платником документів, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст цих операцій. Також Інспекція не визнала право позивача на податковий кредит за операціями з придбання нафтопродуктів у ТОВ «СКВ-МІГ» з причин неналежного оформлення товарно-транспортних накладних, складених під час транспортування цього товару.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, по епізоду, пов'язаному з формуванням Товариством податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «СВК-МІГ», суд першої інстанції правомірно визнав правову позицію податкового органу зі спору помилковою, виходячи з того, що у сукупності та взаємозв'язку зібрані у справі докази (подані позивачем податкові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, виписки з банківського рахунку Товариства) спростовують висновки Інспекції та засвідчують реальність виконання господарських операцій з придбання нафтопродуктів у цього контрагента. Також судом встановлено факт використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності шляхом подальшого продажу іншим суб'єктам господарювання.

Доводи Інспекції про наявність окремих недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних не є свідченням безтоварності розглядуваних операцій з поставки нафтопродуктів позивачеві та не перешкоджають встановленню змісту цих операцій та їх учасників. Крім того, товарно-транспортні накладні слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

У той же час слід зазначити, що ухвалення законного і обґрунтованого рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання судом оцінку кожному доводу сторін на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження залучених до матеріалів справи доказів.

У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти Україна» (пункти 23- 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення. Крім того, необхідно враховувати, що сторона представляє в суді різні доводи, а також відмінності у положеннях законодавства, традиціях, юридичних висновках, способах викладення та формулюваннях рішень суддів держав-учасниць. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування свого рішення, як випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки при розгляді конкретних обставин справи.

У справі, що переглядається, правовідносини позивача з ТОВ «Спецгортехніка», які склалися з приводу надання послуг з оренди техніки та транспортних засобів та були розцінені Інспекцією як непідтверджені документально, що слугувало однією з підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

А відтак обставини щодо виконання цих операцій та порядку їх документального оформлення входять до предмету доказування в даній справі. Натомість суд першої інстанції досліджував господарські операції позивача з придбання нафтопродуктів у ПП «Авантис», яке взагалі не фігурує як проблемний постачальник ані в акті перевірки, ані у наданих у ході вирішення цього спору поясненнях сторін. Апеляційний суд, у свою чергу, взагалі обмежився посиланням на формальну наявність у платника належним чином оформлених податкових накладних без надання будь-якого правового аналізу фактичним правовідносинам учасників розглядуваних операцій.

Ухилення судами від перевірки та надання правової оцінки доводам Інспекції, якими вона мотивує порушення Товариством правил оподаткування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятих у справі судових актів з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2012 у справі № 0670/7162/11 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько