Ухвала суду № 43531867, 25.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/73167/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Островича С.Е., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Регіон»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року

у справі № 2а-1670/3324/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Регіон»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Регіон» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві (далі - відповідач) про визнання скасування податкового повідомлення-рішення від 06 квітня 2011 року № 0003281502.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року позов був задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 06 квітня 2011 року № 0003281502. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «НВП «Регіон» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року було скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову було відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «НВП «Регіон», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на те, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Полтаві була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «НВП «Регіон» з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Нафта-Капітал» за період з 01 листопада 2010 року по 30 листопада 2010 року, за результатами якої складений акт від 21 березня 2011 року № 2332/15-2/22545645.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на 9938,00 грн. у зв'язку з відображенням вказаної суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року на підставі нікчемного правочину.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту листопада 2010 року податок на додану вартість, сплачений у складі вартості придбаних у ПП «Нафта-Капітал» товарно-матеріальних цінностей згідно договору купівлі-продажу б/н від 01 листопада 2010 року, оскільки згідно акту Кременчуцької ОДПІ від 19 січня 2011 року № 8 «Про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ПП «Нафта-Капітал» за листопад 2010 року» у вказаного підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, з урахуванням того, що 29 жовтня 2010 року на підприємстві був змінений керівник, яким призначено ОСОБА_1 (колишній керівник ОСОБА_2), який значиться директором лише формально, а фактично фінансово-господарську діяльність підприємства не здійснював. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що первинні бухгалтерські, виписані ПП «Нафта-Капітал», не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, як наслідок, не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

06 квітня 2011 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003281502, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України ТОВ «НВП «Регіон» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 12422,73 грн., у тому числі: 9938,18 грн. - за основним платежем, 2484,55 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість, оскільки факт поставки товарно-матеріальних цінностей та оплати їх вартості (у тому числі податку на додану вартість) підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, в зв'язку з чим позивач правомірно включив податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості - до податкового кредиту відповідного податкового періоду, з урахуванням того, що на момент виконання господарських операцій ПП «Нафта-Капітал» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, а також зважаючи на те, що придбані у ПП «Нафта-Капітал» товарно-матеріальні цінності були реалізовані іншим суб'єктам господарювання. Також, суд виходив з того, що доказів несхвалення ПП «Нафта-Капітал» правочину податковим органом надано не було.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що договір купівлі-продажу від 01 листопада 2010 року і специфікації до нього від 01 листопада 2010 року від імені ПП «Нафта-Капітал» були підписані ОСОБА_1, тоді як згідно наказу № 1-К від 03 листопада 2010 року він приступив до виконання обов'язків директора ПП «Нафта-Капітал» лише 03 листопада 2010 року, з огляду на що станом на 01 листопада 2010 року ОСОБА_1 не був уповноваженою особою, що мала право вчиняти будь-які юридичні дії від імені цього підприємства.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатись не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що господарські операції з придбання позивачем (покупцем) товарно-матеріальних цінностей у ПП «Нафта-Капітал» (постачальника) мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, які датовані 05, 09, 26 листопада 2010 року (т.1 арк. справи 36-44), оплата вартості товарно-матеріальний цінностей (у тому числі податку на додану вартість) підтверджена платіжними дорученнями та банківськими виписками (т.1 арк. справи 46-46,49-51), транспортування товару підтверджене товарно-транспортними накладними (т.1 арк. справи 131-136).

Судом першої інстанції також було встановлено, що в подальшому придбані у ПП «Нафта-Капітал» товарно-матеріальніцінності були використані позивачем у власній господарській діяльності, зокрема, реалізовані ДП «Упрравління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» «Крюківське кар'єроуправління», ПП «Білоцерківська агропромислова група», ТОВ «АПК «Докучаєвські чорноземи», Машівській ВК-9, Диканському ЛВ УМГУ «Київтрансгаз», що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, договорами, податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання цінностей (т.1 арк. справи 55-81).

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частиною 2 статті 1158 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Як встановлено судом першої інстанції, доказів несхвалення ПП «Нафта-Капітал» правочину, укладеного ОСОБА_1 від імені ПП «Нафта-Капітал» з позивачем податковим органом надано не було, з урахуванням того, що на дату укладення оспорюваного договору ПП «Нафта-Капітал» знаходилось в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було платником податку на додану вартість.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що якщо суб'єктом господарювання здійснено законну господарську діяльність та за її результатами правомірно сформовано податковий кредит, то такий суб'єкт господарювання безперечно має право на податковий кредит.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, з огляду на що ухвалене у даній справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Регіон» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14 червня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ С.Е. Острович

______ Т.М. Шипуліна