Ухвала суду № 43531812, 25.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.02.2015р. м. Київ К/9991/72617/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Островича С.Е., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року

у справі № 2а/1770/2146/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕК» Україна

до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕК» Україна (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2011 року № 0000892351/0.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року позов задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі Рівненської області № 0000892351/0 від 08 лютого 2011 року визнано протиправним та скасовано в частині зменшення ТОВ «ОДЕК» Україна суми бюджетного відшкодування в податку на додану вартість за вересень, жовтень 2010 року на 94162,50 грн. Присуджено на користь позивача ТОВ «ОДЕК» Україна із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Рівненському районі Рівненської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Рівненському районі Рівненської області провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «ОДЕК» Україна з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень-жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01 серпня 2010 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 35/3/23-309/25322516 від 21 січня 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені зокрема, вимоги пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що в результаті чого ТОВ «ОДЕК» Україна завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на суму 47135,00 грн., за жовтень 2010 року на суму 49055,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету, у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки при проведенні зустрічних перевірок по ланцюгу до виробника було встановлено, що контрагентами постачальників позивача ТОВ «Газторг Україна» та ТОВ «НВК «Агропромдеталь» не встановлено факту сплати податку на додану вартість до державного бюджету; відповідно до бази даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України контрагент позивача - ТОВ «НВК «Агропромдеталь» не подав до органів державної податкової служби за місцем реєстрації декларації з податку на додану вартість за відповідний податковий період; податкові декларації ТОВ «Газторг Україна» за відповідний податковий період прийняті за місцем його реєстрації лише «до відома».

08 лютого 2011 року ДПІ у Рівненському районі Рівненської області на підставі акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №0000012351/0, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України зменшила ТОВ «ОДЕК» Україна суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2010 року на 96190,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24048,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого рішенням ДПА в Рівненській області від 15 квітня 2011 року № 7731/25-16/105 «Про результати розгляду скарги» податкове повідомлення-рішення від 08 лютого 2011 року № 0000012351/0 було скасоване в частині нарахування штрафної (фінансової) санкції з податку на додану вартість в сумі 24048,00 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень та жовтень 2010 року на 94162,50 грн. є безпідставним, оскільки ТОВ «ОДЕК» Україна правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду вказану суму податку на додану вартість згідно належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від його контрагента - ТОВ «Газторг Україна», яке сплатило податок на додану вартість до бюджету, а несплата податку продавцями в ланцюгу постачання (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цих осіб та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що на момент вчинення позивачем правовідносин ТОВ «НВК «Агропромдеталь» останній втратив право на складання податкових накладних, оскільки його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано 06 вересня 2010 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем було придбано у ТОВ «Газторг Україна» природний газ на підставі договору постачання природного газу № 12/09-14/7 від 14 грудня 2009 року, додаткових угод до нього та договору про надання послуг по забезпеченню постачання природного газу № 1 від 14 грудня 2009 року, додаткових угод до нього (арк. справи 188-192), який фактично був отриманий, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, податковими накладними (арк. справи 91-92). Факт оплати позивачем вартості придбаного природного газу (у тому числі податку на додану вартість) податковим органом не заперечувався.

Матеріали справи містять виписку з офіційного web-сайта Державної податкової адміністрації України, з якої вбачається, що на момент вчинення правовідносин ТОВ «Газторг Україна» було зареєстроване платником податку на додану вартість (арк. справи 172-173).

Також, матеріали справ містять ліцензію, видану Національною комісією регулювання електроенергетики України, серії АВ №472067 (зі строком дії з 19 листопада 2009 року по 18 листопада 2014 року), згідно яких ТОВ «Газторг Україна» має право здійснювати такі види діяльності як постачання природного газу за нерегульованим тарифом (арк. справ 193), яка станом на момент укладення договорів та виконання господарських зобов'язань була чинною.

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Твердження податкового органу про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, правомірно відхилено судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень, жовтень 2010 року на 94162,50 грн. оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Рівненському районі Рівненської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ С.Е. Острович

______ Т.М. Шипуліна