Ухвала суду № 43531774, 02.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2015 р. м. Київ К/800/49771/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Ситникова О.Ф.,

за участю секретаря Лопушенко О.В.,

за участю: позивачки - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Флоріанівської сільської ради Козятинського району Вінницької області про стягнення невиплаченої заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Флоріанівської сільської ради Козятинського району Вінницької області про стягнення невиплачених їй при звільненні сум заробітної плати (119,65 грн.), матеріальних допомог на оздоровлення (1115,68 грн.) та соціально-побутові потреби (3001,68 грн.), а всього - 4237,01 грн., а також стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.

Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2013р. в задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на пропуск позивачкою тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України та пункт 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якого пропуск вказаного строку без поважних причин є самостійною підставою для відмови у позові.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.09.2013р. постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення сум матеріальної допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань скасовано й залишено позовні вимоги в цій частині без розгляду; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

При цьому, залишаючи без розгляду позов в частині його вимог щодо виплати позивачці матеріальних допомог на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, апеляційний суд прийшов до висновку про пропуск нею встановленого ч.3 ст.99 КАС України строку звернення до суду, відсутність поважних причин для його поновлення та неможливість поширення на ці позовні вимоги приписів ч.2 ст.233 КЗпП України, оскільки, на думку суду, матеріальні допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань є одноразовими виплатами та не входять до складу заробітної плати; крім того, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивачки невиплаченої їй при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка з 05.03.1985р.працювала на посаді секретаря Флоріанівської сільської ради Козятинського району Вінницької області та 17.11.2010р. була звільнена із займаної посади у зв'язку із закінченням строку повноважень Флоріанівської сільської ради 5 скликання на підставі п.1 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Рішенням 23 сесії 5 скликання Флоріанівської сільської ради від 13.07.2010р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. №268 «Про упорядкування структури та умов праці апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів» та колективного договору Флоріанівської сільської ради позивачці надано матеріальну допомогу на матеріально-побутові потреби в розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням надбавки за ранг та вислугу років.

Однак, вказана допомога позивачці виплачена не була.

Натомість, рішенням 3 сесії 6 скликання Флоріанівської сільської ради від 20.01.2011р. відмінено вищезазначене рішення 23 сесії 5 скликання сільської ради від 23.07.2010р. про надання позивачці матеріальної допомоги на матеріально-побутові потреби у зв'язку із відсутністю коштів на дану виплату.

Не погоджуючись з таким рішенням ради, ОСОБА_4 звернулась зі скаргою до Козятинської міжрайонної прокуратури, якою, в свою чергу, внесено протест на вищевказане рішення 3 сесії 6 скликання Флоріанівської сільської ради від 20.01.2011р.

За наслідками розгляду протесту прокурора Козятинської міжрайпрокуратури №3241 від 25.07.2012р. 10 сесією 6 скликання Флоріанівської сільської ради 12.09.2012р. прийнято рішення «Про відміну рішення 3 сесії 6 скликання від 20.01.2011р. «Про відміну рішення 23 сесії 5 скликання від 13.07.2010р. «Про надання матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби» та «Про надання матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби секретарю сільської ради ОСОБА_4.».

При цьому, зазначену матеріальну допомогу вирішено надати позивачці в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Також, розпорядженням голови Флоріанівської сільської ради №66 від 27.10.2010р. «Про надання відпустки секретарю сільської ради» позивачці було надано чергову відпустку з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Однак, вказані матеріальні допомоги на оздоровлення (в сумі 1115,68 грн.) та соціально-побутові потреби (в сумі 3001,68 грн.) позивачці так надані і не були.

Водночас, як зазначала ОСОБА_4 в своїй позовній заяві, при її звільненні відповідачем не було здійснено з нею повний розрахунок за останній робочий день - 17.11.2010р. (136,44грн.), оскільки виплачено лише 16,70грн., тобто за одну годину її роботи, в зв'язку з чим борг складає 119,65грн., а отже в цілому заборгованість становить 4237,01 грн.

Як вже вказувалось в цій ухвалі, суди попередніх інстанцій, за наслідками розгляду даної справи, прийшли до висновку про пропуск позивачкою без поважних причин строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення на її користь матеріальних допомог на оздоровлення та на соціально-побутові потреби, вказавши, при цьому, що вказані виплати є одноразовими та не входять до складу заробітної плати.

Проте, судова колегія Вищого адміністративного суду України, здійснивши касаційний перегляд справи, вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про оплату праці" в структуру заробітної плати входить також додаткова заробітна плата, яка визначена як винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Аналогічні положення містяться й в п.2.3.3 Інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за №114/8713, де вказано, що до складу фонду додаткової заробітної плати входить, зокрема, матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальні допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань входили до системи оплати праці позивачки, крім того, суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 20.02.2012р. у справі №21-430а11, від 28.05.2013р. у справі №21-97а13, від 04.03.2014р. у справі №21-14а14.

При цьому, Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 15.10.2013р. №9-рп/2013 вказав, що при розгляді спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини 2 статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

Отже, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем й це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Верховний же Суд України в постанові від 16.11.2013р. у справі №21-389а13 дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст.43 Конституції України права на працю, а тому до вказаних правовідносин необхідно застосовувати, у тому числі, ч.2 ст.233 КЗпП України як таку, що врегульовує строки звернення до адміністративного суду при вирішенні питання щодо стягнення належних позивачеві сум заробітної плати.

Проте, наведені приписи законодавства, позиції Конституційного Суду України та Верховного Суду України судами попередніх інстанцій взяті до уваги не були, в зв'язку з чим останні прийшли до передчасного висновку про пропуск позивачкою строку звернення до суду з позовом щодо стягнення на її користь сум матеріальних допомог та, відповідно, відмовили в задоволенні позову й залишили його у вказаній частині без розгляду.

Водночас, судами не було досліджено та надано правової оцінки й позовній вимозі щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.

За правилами частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2013 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Ситников О.Ф.