Ухвала суду № 43531715, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2015 року м. Київ К/800/63720/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 року

у справі № 804/3029/13-а

за позовом міського комунального виробничого підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради (далі - позивач, МКВП «Дніпроводоканал»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів)

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпропетровська міська рада (далі - третя особа, Дніпропетровська МР)

про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

МКВП «Дніпроводоканал» звернулось у лютому 2013 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів про зобов'язання застосувати податкову заставу на частину активів платника податків, що відповідає сумі податкового боргу у розмірі 19 729 200,00 гривень та зобов'язання подати відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про застосування податкової застави на частину активів платника податків, що відповідає сумі податкового боргу у розмірі 19 729 200,00 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2013 року скасовано, позов задоволено частково: зобов'язано СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів застосувати податкову заставу на майно МКВП «Дніпроводоканал» у розмірі податкового боргу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі - Закон № 2181), п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. ст. 7, 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції було замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що МКВП «Дніпроводоканал» зареєстровано 14.08.2003 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на обліку платників податків у СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів.

Реєстратором Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис 1 від 08.08.2001 року про застосування податкової застави на все майно і майнові права МКВП «Дніпроводоканал».

Як свідчать матеріали справи, зазначене обтяження було застосовано відповідачем на підставі положень пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181, який діяв на час внесення запису про застосування податкової застави в наступній редакції: з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Позивач, посилаючись на рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 року у справі № 1-9/2005 щодо відповідності Конституції України положень п. 1.7 ст. 1, ст. 8 Закону № 2181 (справа про податкову заставу), листом від 09.11.2012 року № 9281/28-06 звернувся до відповідача з проханням замінити предмет податкової застави - всі активи або все майно, на майно, вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків.

В подальшому листом від 25.01.2013 року № 850/28-06 позивач звернувся до відповідача з проханням звільнити з-під податкової застави майно та активи МКВП «Дніпроводоканал» на суму 316 464 100,00 гривень та внести відповідні зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, звертаючись до податкового органу з запитами про заміну предмета застави та звільнення з-під податкової застави майна та активів на суму, що перевищує розмір податкового боргу, не дотримався вимог законодавства, що надає право на проведення заміни предмета застави для МКВП «Дніпроводоканал», а також не врахував відсутність обставин, які зумовлюють звільнення майна та майнових прав позивача з податкової застави. При цьому, зазначив, що у зв'язку з чинністю на час розгляду справи в суді запису 1 про застосування податкової застави на все майно і майнові права МКВП «Дніпроводоканал» від 08.08.2001 року, останнє передчасно звернулось з даними позовними вимогами, оскільки суд не має права повторного часткового застосування податкової застави на майно платника податків, яке на час розгляду справи судом перебуває в податковій заставі. Також, судом зауважено, що позивач обрав неналежний спосіб правового захисту, оскільки позовній вимозі про зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язання застосувати податкову заставу на частину активів платника податків та подати відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, має передувати вимога про визнання протиправними дій або скасування рішення суб'єкта владних повноважень, що спричинили порушення прав позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі № 1-9/2005 від 24.03.2005 року положення Закону № 2181 визнано неконституційним, зокрема, пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 у частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу. При цьому, пунктом 4 резолютивної частини даного рішення положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України такого рішення.

Так, позиція Конституційного Cуду України зводиться до того, що розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права, має відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. При цьому, як зазначає Конституційний Суд України, забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.

Як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, дана позиція ґрунтується на приписах ч. 1 ст. 41 Конституції України, які передбачають право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, а тому, зважаючи на те, що законодавець, установлюючи норму про поширення права податкової застави на всі активи боржника без урахування дійсного розміру податкового боргу, фактично порушив зазначені положення Конституції України, Конституційний Суд України визнав неконституційним положення пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181.

Так, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо помилковості висновку суду першої інстанції про правомірність застосування податкової застави на все майно позивача у зв'язку з прийняттям податковим органом відповідного рішення до визнання неконституційними положення пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181, з огляду на наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2009 року № 21-1643во08, помилковими є висновки про те, що рішення Конституційного Суду України № 1-9/2005 від 24.03.2005 року щодо неможливості поширення права податкової застави на будь-які активи боржників без урахування суми податкового боргу стосується лише тих платників податків, активи яких передаються в податкову заставу починаючи з дня постановлення цього рішення - 25.03.2005 року, оскільки у ст. 8 Закону № 2181 викладено загальні положення про податкову заставу, зокрема, про її зміст, час виникнення відповідного права і межі її застосування, а тому, враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності і справедливості, розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу.

Саме з таких засад виходив Конституційний Суд України, постановляючи згадане рішення. При цьому він зазначив, що поширення на будь-які види активів платника податків права податкової застави, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що податковий орган повинен був врахувати зазначене рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про застосування податкової застави щодо активів платник.

Крім того, апеляційним судом вірно зауважено, що відповідно до Податкових роз'яснень положень ст. 8 Закону № 2181, затверджених наказом ДПА України від 06.07.2006 року № 385, які є обов'язковими для посадових осіб податкового органу, вартість активів, на які розповсюджується право податкової застави, визначається виходячи з їх балансової вартості за даними бухгалтерського обліку платника податків, й опис заставних активів здійснюється таким чином, щоб у подальшому такі активи можна було ідентифікувати.

Положеннями ст. 8 Закону № 2181 та Податкових роз'яснень встановлено, що платник податків самостійно визначає перелік активів, на які розповсюджується право податкової застави і які в подальшому можуть бути реалізовані в рахунок погашення податкового боргу. Право примусового опису майна належить податковому керуючому в тих випадках, коли платників податків самостійно не визначає такі активи або визначені активи не можуть бути використані як джерело погашення податкового боргу.

При цьому, на час звернення позивача до податкового органу з питання прийняття рішення щодо поширення права податкової застави в межах податкового боргу набрав чинності ПК України.

За приписами п. 89.2 ст. 89 ПК України, з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до п. 89.5 ст. 89 ПК України право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі, лише у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу.

Пунктом 89.3 статті 89 ПК України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим.

Положенням п. 89.6 ст. 89 ПК України передбачено, якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

Судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна поточна реєстрація публічного обтяження відбулася в лютому 2011 року, а отже податковий орган при підтвердженні відомостей про обтяження мав також врахувати діючі на той час норми ПК України, якими врегульована процедура застосування податкової застави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що незалежно від дати виникнення права податкової застави, після прийняття рішення Конституційним Судом України відповідач був зобов'язаний переглянути та привести у відповідність до зазначеного рішення усі правовідносини щодо податкових застав позивача, оскільки, враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги справедливості та розмірності, розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу. При цьому, для досягнення критерію співрозмірності між податковим зобов'язанням і сумою активів, що перебувають у податковій заставі, відповідно до зазначених рішень та роз'яснення, відповідачу необхідно було узгодити розмір податкової застави та визначити у встановленому порядку, на яке саме майно розповсюджується така застава, що відповідає положенням ст. 6 Конституції України, відповідно до якої органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що в частині позовних вимог щодо зобов'язання податкового органу подати відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про застосування податкової застави на частину активів позивача, які відповідають сумі його податкового боргу - слід відмовити, оскільки відповідні дії є дискреційними повноваженнями податкового органу, зокрема, встановлені п. 89.8. ст. 89 ПК України. При цьому, обґрунтованим є висновок, що не підлягає задоволенню частина позовних вимог, якими позивач визначив розмір податкового боргу, оскільки сума податкового боргу має визначатися податковим органом на час прийняття рішення про застосування податкової застави на майно, балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013 р. у справі № 804/3029/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько