Ухвала суду № 43531651, 11.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2015р. м. Київ К/9991/94542/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернівці

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року

у справі № 2а/2470/810/11

за позовом Державної податкової інспекції у місті Чернівці

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ролем-Україна»

про нарахування та сплату зобов'язань у результаті застосування звичайних цін, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державна податкова інспекція у місті Чернівці (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ролем-Україна» (далі - відповідач) про нарахування та зобов'язання сплатити податкові зобов'язання з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін, визначених податковим повідомленням-рішенням №0000120233/0 від 01 березня 2011 року.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Чернівці, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Чернівці провела документальну виїзну планову перевірку ТОВ «Ролем-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 369/23-3/25083406 від 11 лютого 2011 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пунктів 4.1, 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого відповідачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 36730,00 грн., оскільки підприємством невірно визначено базу об'єкта оподаткування податком на додану вартість за жовтень 2008 року в сумі 3029,00 грн., за листопад 2008 року в сумі 835,00 грн., за грудень 2008 року в сумі 7505,00 грн., за березень 2009 року в сумі 338,00 грн., за липень 2009 року в сумі 319,00 грн., за серпень 2009 року в сумі 887,00 грн., за вересень 2009 ркоу в сумі 176,00 грн., за листопад 2009 року в сумі 584,00 грн., за грудень 2009 року в сумі 388,00 грн., за січень 2010 року в сумі 6342,00 грн., за лютий 2010 року в сумі 8575,00 грн., за березень 2010 року в сумі 651,00 грн., за квітень 2010 року в сумі 776,00 грн., за травень 2010 року в сумі 816,00 грн., за червень 2010 року в сумі 3543,00 грн., за серпень 2010 року в сумі 1310,00 грн., за вересень 2010 року в сумі 656,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що внаслідок реалізації ТОВ «Ролем-Україна» попередньо імпортованих на митну територію України товарів (меблів) за цінами, нижчими за звичайні ціни, які відповідають їх митній вартості, позивачем були порушені вимоги пунктів 4.1, 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки імпортуючи вказаний товар, позивач до податкового кредиту включав суму податку на додану вартість, обчислену із загальної суми митної вартості, а при реалізації названого товару на митній території України - суму податку на додану вартість, обчислену із договірної (контрактної) ціни, яка нижча за її митну вартість.

01 березня 2011 року ДПІ у м. Чернівці на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000120233/0 (форми «Р»), яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Ролем-Україна» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану на 13627,50 грн., у тому числі: 10902,00 грн. - за основним платежем, 2725,00 грн.- за штрафними (фінансовими) санкціями

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось відповідачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поняття «митна вартість» та «звичайна ціна» не є тотожними поняттями при здійсненні податкових платежів, а законодавство України не містить положень про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з положеннями абзацу 1 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

У відповідності до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України товарів згідно вимог пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», натомість податковий орган з посиланням на пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» дійшов висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що доводи податкового органу стосовно того, що згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування податком на додану вартість зазначених операцій має обмежуватися митною вартістю імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і є помилковими.

За таких обставин, а також зважаючи на положення наведених вище правових норм, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Чернівці підлягає залишенню без задоволення, а постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернівці залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна