Ухвала суду № 43531647, 11.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/34265/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «ТрастТер»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року

у справі № 2а-10242/08/1370 (№ 26944/09/9104)

за позовом Приватного підприємства «ТрастТер»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова

про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

18 грудня 2008 року Приватне підприємство «ТрастТер» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова (далі - відповідач) про зобов'язання ДПІ у Залізничному районі м. Львова нарахувати проценти (120% від облікової ставки НБУ) за період з 15 вересня 2008 року по поточну дату на суму 45731,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ПП «ТрастТер», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова була проведена виїзна позапланова перевірка ПП «ТрастТер» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2008 року, за результатами якої складений акт № 1576/23-4/19328849 від 29 серпня 2008 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на 319269,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що згідно з поданими ПП «ТрастТер» до ДПІ у Залізничному районі м. Львова податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2008 року (вх. № 55828 від 21 липня 2008 року) та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, складає 365000,00 грн. Згідно з даними розрахунку вказана сума складається: із залишку від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, який складає 375379,00 грн.; із частини залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), який складає 365000,00 грн.

При цьому, підставою для зменшення заявленої ПП «ТрастТер» до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість на 319269,00 грн. слугував висновок податкового органу про те, що частина залишку від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, за даними перевірки складає 45731,00 грн., а не 365000,00 грн., як задекларовано позивачем.

02 вересня 2008 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0212304/0/26032, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ПП «ТрастТер» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за червень 2008 року на 319269,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на одержання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2008 року у сумі 45731,00 грн., проте не має права на нарахування процентів на рівні 120% від облікової ставки НБУ на вказану суму, оскільки таке право було передбачене у підпункті 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» по 25 березня 2005 року, а після вказаної дати положення вказаної норми Закону втратили чинність на підставі Закону України від 25 березня 2005 року № 2505-IV.

Однак, повністю погодитись з висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Нормами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на дату подання підприємством податкової декларації) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на дату подання підприємством податкової декларації) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За приписами підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на дату подання підприємством податкової декларації), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, за змістом наведеної норми попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

Крім того, підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на дату подання підприємством податкової декларації) передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Як вказано у акті перевірки, податок на додану вартість у сумі 365000,00 грн., задекларований підприємством до бюджетного відшкодування, є частиною залишку від'ємного значення, фактично сплаченою отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому, у акті перевірки не вказано у яких конкретно податкових періодах ця сума була сплачена позивачем, з урахуванням того, що розрахунку суми бюджетного відшкодування (із зазначенням періодів) матеріали справи не містять.

Разом з цим, згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла до 01 червня 2005 року) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму такої заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 % від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

З 01 червня 2005 року підпункт 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції Закону № 2505-IV) передбачав, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань із цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку в податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Крім того, пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції Закону № 2505-IV) включав підпункт 7.7.8, згідно з яким сума бюджетного відшкодування, не сплачена у строки, визначені цим пунктом, вважалася бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховувалася пеня на рівні ставки, розмір якої визначався відповідно до підпункту 16.4.1 пункту 16.4 статті 16 Закону України від «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Зазначена пеня самостійно розраховувалася та сплачувалася органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку.

Відповідно до пункту 13 «Перехідні положення» розділу 2 Закону

№ 2505-IV пункт 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» набирав чинності з 01 червня 2005 року, крім підпункту 7.7.8 цього пункту, який мав набрати чинності з 01 січня 2006 року. До цієї дати мала застосовуватися процедура узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом № 2505-IV, з урахуванням того, що таке бюджетне відшкодування надавалося протягом 30 календарних днів, наступних за днем надання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникало право на таке отримання згідно з редакцією підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону.

Законом від 07 липня 2005 року № 2771-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законів України» редакцію підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка передбачала нарахування пені, було змінено, у зв'язку із чим він перестав регулювати спірні правовідносини.

Проте, відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог про нарахування відсотків за прострочення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість із тієї підстави, що на день подання позову таке нарахування не було передбачено законом, не може бути визнана обґрунтованою, оскільки такі висновки судів зроблені без повного та всебічного дослідження обставин справи. Відсутність на час звернення до суду за захистом порушеного права матеріальної норми щодо способу його відновлення не обмежує можливість застосування відповідних положень законодавчих актів, які діяли на час учинення порушення, але згодом утратили чинність. Норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах строків дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права.

Крім іншого, суди попередніх інстанцій не встановили, чи подавало ПП «ТрастТер» до податкового органу заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, а також факт невідшкодування позивачу належної йому суми податку на додану вартість.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «ТрастТер» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна