Ухвала суду № 43531587, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2015 року м. Київ К/800/1686/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 826/12301/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмедіа-Київ»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмедіа-Київ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.09.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову. Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві) від 30.04.2013 року № 0003152207, від 30.04.2013 року № 0003162207 визнано протиправними та скасовано.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укрмедіа-Київ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «РМА «Монамі» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 12.04.2013 року № 408/22.7/32247242, яким встановлено порушення: - п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 47 178, 00 грн.; - пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 37 742, 00 грн.

На підставі вказаного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.04.2013 року: - № 0003152207, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 37 372, 00 грн. за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9 436, 00 грн.; - № 0003162207, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 47 178, 00 грн. за основним платежем та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11 795, 00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що угоди укладені позивачем з даним контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Укрмедіа-Київ» (Замовник) та ТОВ «РМА «Монамі» (Виконавець) укладено договір про надання послуг.

На виконання умов даного договору в матеріалах справи наявний договір, додатки, акти виконаних послуг, податкові накладні, банківські виписки, витяги з реєстру виданих та отриманих податкових накладних, оборотно-сальдова відомість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надання позивачу ТОВ «РМА «Монамі» послуг відповідно даного договору підтверджується також наявними в матеріалах справи екземплярами друкованих видань «Місто+», «Святкуємо весілля», «План-схема карта Києва», «Святкуємо Новий рік».

Висновки суду першої інстанції про те, що директор ТОВ «РМА «Монамі» ОСОБА_4 не приймала участі в господарській діяльності даного товариства, спростовуються наявною у матеріалах справи копією листа Головного центру обробки спеціальної інформації, відповідно до якого директор ТОВ «РМА «Монамі» в період з 2009 по 2011 рік перетинала державний кордон України більше тридцяти разів, що давало їй можливість здійснювати господарську діяльність даного контрагента позивача, зокрема і давало можливість виконувати взяті на себе зобов'язання за спірним договором від 09.08.2010 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на час виконання господарських операцій контрагент позивача був належним чином зареєстрованим як платник податку на додану вартість.

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи відносно третіх осіб є необґрунтованим та, з урахуванням частини четвертої статті 72 КАС України, не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно посадових осіб позивача чи його контрагентів, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 826/12301/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук