Ухвала суду № 43529963, 08.04.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2015 р. Справа № 814/2658/13-а

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Данюк А.І.,

за участю представників позивача - Просолової Л.М. і Кутельвас Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року по справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Науково - виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря - Машпроект» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (правонаступник - Міжрегіональне ГУ ДФС - Центральний офіс з обслуговування ВП) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12.06.2013р. ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Міжрегіонального ГУ Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, в якому просило суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення №0000162320 від 29.03.2013 року та №0000202320 від 26.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки ДПІ про допущення підприємством порушень вимог розділу V Податкового кодексу України є безпідставними, а тому, відповідно, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, як протиправні.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року адміністративний позов ДП «НВКГ «Зоря-Машпроект» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000162320 від 29.03.2013 року та №0000202320 від 26.04.2013 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Міжрегіонального ГУ Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників 30.08.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 21.02.2013р. по 12.03.2013р. співробітники податкового органу провели камеральну перевірку підприємства, задекларованих ним у податковій звітності з податку на додану вартість щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за січень 2013 року, за результатами якої складено акт від 12.03.2013р. №252/40-10/23-10/31821381.

Так, у вказаному акті перевірки (стор.5) ревізорами було зафіксовано, що 14.12.2012р. платіжним дорученням №9069 підприємство сплатило на користь ПАТ «МТС Україна» 126 700,95 грн. (в т.ч. ПДВ - 21116,83 грн.) за телекомунікаційні послуги.

Частину суми, що була вказана у податковій накладній від 31.12.2012р. №240521 - 20 470 грн. - підприємство включило до складу свого податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ за січень 2013 року.

Податкову накладну продавець товарів/послуг (т.б. ПАТ «МТС Україна») зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних 08.01.2013р. Оскільки підприємство виявило розбіжності між інформацією, що містилася у податковій накладній, і даними Єдиного реєстру податкових накладних (а саме різниця в сумах в 1 копійку), воно додало до податкової декларації з ПДВ за січень 2013 року заяву із скаргою на ПАТ «МТС Україна» («Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (т.б. порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (Д8)», яка, відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Також, ДПІ у діях підприємства виявила і порушення приписів п.п.198.2,198.3,198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.202.1 ст.202 ПК України, в наслідок чого відбулося завищення податкового кредиту та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за січень 2013 року.

Таким чином, на підставі зазначених висновків Акту перевірки №1, керівник ДПІ своїм рішенням №0000162320 від 29.03.2013 року зменшив підприємству позивача розмір від'ємного значення суми ПДВ за січень 2013 року на 20470 грн.

Отже, цю суму - 20470 грн. підприємство і заявило до відшкодування в своїй декларації з ПДВ за лютий 2013 року.

Крім того, у спірному акті про результати камеральної перевірки даних підприємства, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2013 року від 09.04.2013р. №374/40-10/23-10/31821381, ДПІ, з посиланням на висновки Акту №1, дійшла висновків про порушення підприємством п.200.4 ст.200 ПК України, в наслідок чого стало завищення бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2013 року в розмірі 20470 грн.

Отже, на підставі висновків Акту №2, ДПІ своїм рішенням №0000202320 від 26.04.2013 року зменшила підприємству суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 20470 грн. і застосувала штраф в сумі 5117,50 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дій та спірних рішень податкового органу, а також, відповідно, з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту п.201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. За винятком випадків, перелічених у п.п.187.2-187.9 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, як вказано у п.187.1 ст.187 ПК України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а у разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Крім того, в п.198.2 ст.198 ПК України зазначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як вказано в абзаці 1 п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 9 п.201.10 ст.200 ПК України, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Проте, відповідно до абзацу 11 п.201.10 статті 200 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Таким чином, вказана вище норма ПКУ регулює ситуації, в яких: 1) продавець не надав податкову накладну і 2) продавець надав податкову накладну, але, в силу певних недоліків, така накладна не може бути підставою для внесення відповідної суми до податкового кредиту.

У першій ситуації платник вправі:

- включити суму ПДВ до податкового кредиту до декларації за звітний період, в якому у продавця товарів/послуг виникли податкові зобов'язання (п.187.1 ст.187 ПК України), а у покупця - право на віднесення суми ПДВ до податкового кредиту (п.198.2 ст.198 ПК України). Умовою для включення суми ПДВ до податкового кредиту є подання заяви із скаргою на постачальника;

- включити суму ПДВ до податкового кредиту до декларації за інший період (абз.3 п.198.6 ст.198 ПК України).

У другій ситуації платник вправі включити суму ПДВ до податкового кредиту до декларації (за умови подання відповідної заяви із скаргою на постачальника), але таке включення здійснюється не раніше отримання податкової накладної.

Так, як вбачається з матеріалів справи, дата виписки спірної податкової накладної - 31.12.2012р., а дата її реєстрації - 08.01.2013р.

Таким чином, на думку суду, підприємство позивача, в даному випадку, правомірно віднесло суму ПДВ до свого податкового кредиту січня 2013 року, а потім заявило її до відшкодування у лютому 2013 року. Необхідно вказати, що правомірність таких дій позивача також підтверджується і висновками аудиторського звіту від 08.08.2013р., складеного АФ «Аудит-Гарант Миколаїв».

Окрім того, судова колегія, як і окружний суд, враховує і той факт, що підприємство діяло відповідно до податкової консультації від 10.12.2012р. (а.с.30-33), а п.53.1 ст.53 ПК України встановлено, що не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі.

При цьому, слід звернути увагу і на те, що саме на користь платника податків свідчить також ще й та обставина, що у рішенні Міністерства доходів і зборів України «Про результати розгляду скарги» від 29.07.2013р. №7724/6/99-99-10-01-15, контролюючий орган визнав правомірними дії цього ж підприємства в аналогічній ситуації, але в іншому податковому періоді.

Також, одночасно необхідно зазначити й про те, вищевказана правова позиція узгоджується і з вже сталою судовою практикою Одеського апеляційного адміністративного суду, який за такими ж самими позовами цього ж підприємства позивача (але по іншим періодам) ухвалив аналогічні рішення, зокрема від 12.11.2013р. (справа №814\3482\13), від 25.03.014р. (справа №814\4267\13а), від 01.07.2014р. (справа №814\616\14), у відкритті касаційного оскарження яких, в свою чергу, ВАС України було відмовлено.

Отже, на підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що твердження податкового органу про допущення підприємством позивача зазначених в акті перевірки порушень ПК України є безпідставними, в зв'язку з чим, ухвалені на підставі цих висновків спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, як протиправні.

До того ж, ще необхідно зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову що, в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко