Ухвала суду № 43529538, 09.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20263/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

09 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Візаж» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-Візаж» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що, на його думку, висновки акту від 16.09.2013 року № 1303/26-58-22-08/37313691 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Арт-Візаж» з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Добробут Інтеграл Сервіс», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року» є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. У зв'язку з цим позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки останнє прийнято на підставі висновків зазначеного акта.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2014 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.10.2013 року № 0006322208 прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Арт-Візаж» з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Добробут Інтеграл Сервіс», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 16.09.2013 року № 1303/26-58-22-08/37313691, за змістом якого перевіркою було встановлено допущення позивачем порушень п. 198.1, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.4,201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період з 01.06.2012 року по 31.10.2012 року у розмірі 281578,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006322208 від 01.10.2013 року, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 455367,00 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 281578,00 грн. та штрафні санкції в сумі 140789,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугувало те, що актом від 30.11.2012 року № 893/22-40/35575860 встановлено, що ТОВ «Добробуд Інтеграл сервіс» не знаходиться за місцем реєстрації. Відповідно до пояснень громадянина ОСОБА_2 директора ТОВ «Добробуд Інтеграл сервіс», він фактично діяльність як директор товариства не здійснював.

Також, актом Броварської ОДПІ від 12.1.2012 року № 156/22-5/38107711 зазначено, що кількість працюючих на ТОВ «БДМ Сервіс Плюс» - 1 особа, відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Крім того, актом від 17.06.2013 року № 92/22-20/38258967 встановлено, що ТОВ «Кращий Крам» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з суб'єктами господарської діяльності - постачальниками та суб'єктами господарської діяльності - покупцями за період з 01.07.2012 року по 17.06.2013 року.

На підставі вищевикладеного податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Арт-Візаж» фактично не придбавало у ТОВ «Добробуд Інтеграл Сервіс», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» товари (роботи, послуги) з метою його подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, а лише отримувало податкові накладні для «штучного» формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Тобто, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» з контрагентами; податковий орган прийшов до висновку про «нікчемність» спірних правочинів виключно на висновках акта про неможливість проведення зустрічної звірки та акта перевірки контрагентів позивача.

Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям таких доводів податкового органу, оскільки відповідно до чинного законодавства України головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Що ж стосується посилання податкового органу на неможливість формування даних податкового обліку на підставі первинних документів, підписаних від імені спірних контрагентів невстановленими особами, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності; на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що та обставина, що первинні документи від імені директора ТОВ «Добробуд Інтеграл сервіс» підписані невстановленими особами, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання ТМЦ у спірного постачальника.

Вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема, на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Тому, невиконання обов'язку щодо належного підписання первинного документу, складеного однією особою і переданого іншій особі (зокрема, податкової накладної) може позбавляти цю накладну статусу первинного документу або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документу, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

Формальні недоліки податкових накладних, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що видала податкову накладну, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства. Недотримання цивільно-правових норм, у тому числі щодо неналежного оформлення представництва осіб, які діяли від імені суб'єкта господарювання, не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Правова позиція по даному питанню висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 року у справі № К/800/24305/14.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Правова позиція по даному питанню викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року у справі № К-12509/08.

При цьому Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - мов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Судом першої інстанції було встановлено надання позивачем до матеріалів справи договору оренди нежитлових приміщень від 01.05.2012 року за № ОР-22/2012, укладеного позивачем з ПАТ «Орфей», на підставі якого позивачем орендується складське приміщення, площею 125 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 48/50.

Позивачем було зазначено, що товар за спірними договорами поставлявся у вказане приміщення та зберігався там до подальшої його реалізації.

Також судом першої інстанції було встановлено, що 01 червня 2012 року між позивачем та ТОВ «Добробут Інтеграл» укладено договір поставки товару, відповідно до якого останнє зобов'язувалось поставити позивачу на його замовлення товар за адресою, вказаною в такому замовленні, своїми транспортними засобами та за власний рахунок.

Також, 02 липня 2012 року між позивачем та ТОВ «БДМ Сервіс Плюс» укладено договір поставки товару, відповідно до якого останнє зобов'язувалось поставити позивачу на його замовлення товар за адресою, вказаною в такому замовленні, своїми транспортними засобами та за власний рахунок.

Крім того, 01 жовтня 2012 року між позивачем та ТОВ «Кращий Крам» укладено договір поставки товару, відповідно до якого останнє зобов'язувалось поставити позивачу на його замовлення товар за адресою, вказаною в такому замовленні.

Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з поставки товару (косметичні засоби: губні помади, засоби по догляду за нігтями, лаки, олівці для губ, рум'яна компактні, туші для вій, бальзами для губ, гелі для брів і вій, гострилки для олівців, засоби по догляду пудри компактні, тіні, тональні креми, підводки для очей, засоби для догляду за нігтями, олівці для очей, засоби для нанесення макіяжу, рум'яна та інші), за результатами виконання умов договорів позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, заявки, податкову звітність, копії яких долучено до матеріалів справи.

Виходячи зі змісту вказаних первинних документів, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що наявні у матеріалах справи докази (договори, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності, товарно-транспортні накладні, довіреності), позивач здійснював поставку косметичних засобів, які відповідають назвам та кількості товару, які значаться у податкових та видаткових накладних наданих на підтвердження поставки товару ТОВ "Добробут Інтеграл", ТОВ "БДМ Сервіс Плюс", ТОВ "Кращий Крам", іншим суб'єктам господарювання.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «Добробуд Інтеграл Сервіс», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» виконувались сторонами у повному обсязі та мали реальний характер.

Щодо посилання податкового органу на неподання до перевірки позивачем санітарно-гігієнічний висновок та належним чином оформлений сертифікатів відповідності, або свідоцтв про визнання відповідності, наявність яких передбачена спірними договорами, колегія суддів зазначає, що вказані документи не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не є тими документами, що підтверджують реальність вчинення суб'єктами господарювання господарських операцій.

Згідно із ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Єдиними правовими наслідками невиконання продавцем обов'язку передати покупцеві документи, що стосуються товару, є право (а не обов'язок) покупця відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві (ч. 1 та 2 ст. 666 ЦК України).

Колегія суддів зауважує, що сертифікати відповідності не фіксують факт здійснення господарської операції, а лише підтверджують відповідність продукції встановленим вимогам та можливість її подальшого використання чи реалізації, отже не подання сертифікатів відповідності до перевірки не є належним доказом «безтоварності» спірних договорів.

Також, не передбачена правилами податкового обліку та не впливає на формування останнім податкового кредиту обов'язкова наявність у підприємства-покупця товарно-транспортних накладних. У випадку їх відсутності платник податку позбавлений права на включення до валових витрат вартості транспортування товару, а не до податкового кредиту з податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, сплаченого податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції проте, що викладений в акті перевірки висновок про безтоварний характер спірних операцій з поставки позивачеві ТМЦ (косметики) ґрунтується на неправильній юридичній оцінці податковим органом обставин справи, а тому не може бути визнаний об'єктивним.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Виходячи з аналізу наведених правових норм колегія суддів зазначає, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696, п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача ТОВ «Добробут Інтеграл», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» зареєстровані в якості платників податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість. Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавався.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до матеріалів справи, на момент підписання відповідних договорів, актів здачі-приймання наданих послуг та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Добробут Інтеграл», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» не була припинена.

З огляду на викладені обставини, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегією суддів також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес"АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням всього вищенаведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Добробут Інтеграл», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам» податкових накладних є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства України.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 01.10.2013 року № 0006322208 є безпідставним та неправомірним.

Отже, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем доведено факт правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Добробут Інтеграл», ТОВ «БДМ Сервіс Плюс», ТОВ «Кращий Крам», тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.