Постанова № 43529373, 06.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 362/5750/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Корнієнко С.В.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Оксененка О.М., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківського міського голови Сабова Сергія Олександровича на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Васильківської міської ради Київської області, Васильківського міського голови Сабова Сергія Олександровича, про визнання протиправним та скасування розпорядження від 27.11.2014 року №198-к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області із адміністративним позовом до Васильківської міської ради Київської області (відповідач 1), Васильківського міського голови Сабова Сергія Олександровича (відповідач 2), в якому з урахуванням уточнень просила суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Васильківського міського голови від 27.11.2014 року №198-к «Про звільнення ОСОБА_3.», поновити її на посаді начальника відділу культури Васильківської міської ради Київської області, стягнути з відповідача 1 на її користь заробітну плату у розмірі середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, який становить період з моменту звільнення до моменту ухвалення рішення суду про поновлення на роботі. Також, під час розгляду справи, представником позивача було заявлено клопотання про визначення судових витрат, з урахуванням витрат на правову допомогу, витрат по сплаті судового збору та ухвалення відповідного рішення.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження від 27.11.2014 року №198-к; поновлено позивача на посаді начальника відділу культури Васильківської міської ради Київської області; стягнуто з відповідача 1 на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 10937,94 грн та судові витрати у сумі 3532,20 грн; стягнено з відповідача в дохід держави 36,54 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач 2 подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідачів підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Позивач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Васильківського міського голови від 10.11.2010 року №7-к позивача з 10 листопада 2010 року призначено на посаду начальника відділу культури Васильківської міської ради (а.с. 151).

Розпорядженням Васильківського міського голови від 27.11.2014 року №198-к звільнено ОСОБА_3, начальника відділу культури Васильківської міської ради, із займаної посади 27 листопада 2014 року, згідно пункту другого частини першої статті 40, пункту другого статті 147 КЗпП України (зворотній бік а.с. 151).

Не погоджуючись із вказаним розпорядженням позивач звернулася до суду про визнання його протиправним та скасування, поновлення її на посаді начальника відділу культури Васильківської міської ради Київської області, стягнення з відповідача 1 на її користь заробітну плату у розмірі середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Визнаючи протиправним та скасовуючи розпорядження відповідача 2 суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірне звільнення позивача з посади начальника відділу культури Васильківської міської ради.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III) визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на посади, зокрема, керівників відділів шляхом призначення відповідно міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Пунктом 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

Положеннями статті 20 Закону №2493-ІІІ передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі:

- порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону;

- порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону);

- неподання відомостей або подання посадовою особою місцевого самоврядування неправдивих відомостей щодо її доходів у встановлений термін (стаття 13 цього Закону);

- виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону);

- досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Згідно пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частиною другої вказаної статті Кодексу передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спору про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України встановленню підлягають підставі, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі. Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції відповідачем 2 не доведено неможливість переведення позивача, за її згодою, на іншу роботу.

Згідно пункту 8 положення про відділу культури Васильківської міської ради, що затверджено рішенням від 31 травня 2013 року №03.01-40-VІ, відділ культури очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади міським головою. Особа, яка призначається на посаду начальника відділу повинна мати вищу освіту і стаж керівної роботи не менше п'яти років (а.с. 14).

Отже, положення про відділу культури Васильківської міської ради не вимагає від начальника відділу спеціальної освіти (диплома).

Натомість в матеріалах справи міститься диплом серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_3, в тому що вона в 1991 році закінчила Київський державний педагогічний інститут ім. М.П. Драгоманова, за спеціальністю «Педагогіка і психологія (дошкільна)» (а.с. 72), що свідчить про те, що позивач закінчила вищий навчальний заклад та отримала вищу освіту

Щодо невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації слід зазначити наступне.

Положеннями статті 17 Закону №2493-ІІІ визначено, що з метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, крім осіб, зазначених у частині другій цієї статті, посадові особи місцевого самоврядування один раз на 4 роки підлягають атестації (частина перша). Атестації не підлягають сільські, селищні, міські голови, голови районних у містах, районних і обласних рад, секретарі сільських, селищних, міських рад, працівники патронатної служби, особи, які перебувають на посаді менше одного року, молоді спеціалісти, вагітні жінки чи жінки, які працюють менше одного року після виходу на роботу з відпустки по вагітності і пологах чи догляду за дитиною, особи, прийняті на посаду на визначений строк (ч. 2). За результатами атестації атестаційна комісія робить один з таких висновків: про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо); про невідповідність займаній посаді (ч. 5). Результати атестації мають рекомендаційний характер (ч. 6).

Під час апеляційного розгляду справи на вимогу колегії суддів представником відповідача були надані матеріали особової справи.

Згідно атестаційного листа від 06 грудня 2011 року, комісією зроблено висновок про відповідність позивача займаній посаді та рекомендовано позивача міському голові як таку, що успішно пройшла атестацію.

Також, згідно щорічної оцінки виконання позивачем посадових обов'язків і завдань за 2013 рік, останній поставлено підсумкову оцінку - добре (цілковите досягнення результатів, володіння навичками і вміннями).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач проходила підвищення кваліфікації у 2009 році в Національній академії державного управління при Президентові України, Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів, та неодноразово заохочувалася (грамоти Виконавчого комітету Васильківської міської ради від 12.08.2014 року (міський голова Сабов С.), Васильківської міської ради та президії Васильківського райкому профспілки працівників державних установ від 08.03.2012 року, від 07.12.2013 року, подяка Спілки офіцерів України працівникам відділу культури Васильківської міської ради (а.с. 16 - 19).

Таким чином, відповідачами не доведено невідповідність ОСОБА_3 займаній посаді - начальник відділу культури.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Проте, відповідачами не було доведено порушення позивачем трудової дисципліни.

Також, колегія суддів вважає, що в даному випадку передумовою звільнення позивача за порушення трудової дисципліни (вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності) мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, яке в даному випадку відповідачами не було ініційовано та проведено.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначену норму кореспондує частина третя статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» якою визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розпорядження від 27.11.2014 року №198-к «Про звільнення ОСОБА_3.» винесено Васильківським міським головою не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законодавством України.

Відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправним та скасував оскаржуване розпорядження та поновив ОСОБА_3 на посаді начальника відділу культури Васильківської міської ради київської області.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права стягнув з Васильківської міської ради на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 10937,94 грн, судові витрати у сумі 3532,20 грн та в дохід держави 36,54 грн судового збору.

Так, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що строк вимушеного прогулу складає 74 дні, оскільки фактично такий строк з моменту звільнення по дату винесення рішення складає 50 робочих днів (1 день у листопаді 2014 року, 23 дні - грудні 2014 року, 19 днів - січні 2015 року та 7 днів у лютому 2015 року), тому середній заробіток за час такого прогулу повинен складати 7390,50 грн. Зазначене також підтверджується розрахунком нарахованого заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.11.2014 року по 10.02.2015 року, що наданий відповідачем 1 (а.с. 102).

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що загальний час участі представника позивача, який надавав правову допомогу складає 7 годин, що підтверджується журналами судового засідання, тому судові витрати на правову допомогу складають 3410,40 грн (1218,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік») х 0,4 х 7 годин).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надані договір від 29.11.2014 року №20, акт виконаних послуг від 10.02.2015 року, довідку - розрахунок від 10.02.2015 року, рахунок - фактуру від 09.02.2015 року №СФ-0000011, ордер від 09 лютого 2015 року про сплату ОСОБА_4 4320,00 грн; сплата судового збору у розмірі 121,80 грн підтверджується відповідною квитанцією.

Відповідно до частини першої статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, оскільки в даному випадку відповідачами є орган місцевого самоврядування та його посадова особа, всі документально підтверджені судові витрати присуджуються з місцевого бюджету, а ні з відповідача, як це помилково здійснено судом першої інстанції.

Згідно пункту 1 статті 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає зміні у четвертому та п'ятому абзаці резолютивної частини; в інший частині буз змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 201, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Васильківського міського голови Сабова Сергія Олександровича задовольнити частково.

Змінити постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року виклавши четвертий та п'ятий абзац резолютивної частини наступним чином:

«Зобов'язати Васильківську міську раду Київської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.11.2014 року по 10.02.2015 року в розмірі 7390,50 (сім тисяч триста дев'яносто) гривень 50 копійок.

Присудити з місцевого бюджету Васильківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_3 судові витрати на правову допомогу у розмірі 3410 (три тисячі чотириста десять) гривень 40 копійок та по сплаті судового збору у розмірі 121 (сто двадцять одна) гривня 80 копійок.»

В інший частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Постанову у повному обсязі складено 08.04.2014 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.М. Оксененко

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Оксененко О.М.