Постанова № 43526948, 08.04.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 922/3895/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого, доповідача),

Кондратової І.Д.,

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 13 листопада 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 січня 2015 року у справі № 922/3895/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АМІ" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Чугуївського управління Державного казначейства України у Харківській області, про стягнення суми, -

Встановив:

У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "АМІ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області про стягнення 91485 грн. основної заборгованості, 10072,89 грн. інфляційних, 4203,30 грн. 3 % річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 879/7-2012п/29 від 17 грудня 2012 року в частині розрахунків за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, залучено Чугуївське управління Державного казначейства України у Харківській області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 листопада 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12 січня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 91485 грн. основного боргу, 10072,89 грн. інфляційних, 4195,78 грн. 3 % річних і 2115,08 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати.

Сторони у справі не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, 17 грудня 2012 року сторонами укладено договір поставки № 879/7-2012п/29, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товари виробничо-технічного призначення, вказані в специфікації на товар, що є додатком № 1 до цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар, загальна вартість якого становить 91485 грн.

Відповідно до п. 3.4 договору джерело фінансування за цим договором - загальний фонд Державного бюджету України, КЕКВ 2110, КПКВ 3507010, коди ДК016-97, вказані в специфікації на товар.

Згідно п. 3.5 договору відповідач здійснює розрахунок після поставки товару згідно видаткової накладної протягом 7 календарних днів після поставки або отримання бюджетного призначення.

На виконання умов договору позивач передав, а уповноважений представник відповідача прийняв за видатковою накладною № 1219/102 від 19 грудня 2012 року та довіреністю № 22 від 19 грудня 2012 року товар на загальну суму 91485 грн., проте, відповідач залишив його без належної оплати, посилаючись на умови п. 3.4 договору та наявність станом на 20 грудня 2012 року грошових коштів на оплату товару на його рахунках в органах державної казначейської служби України, що підтверджується відповідною випискою з рахунку, а також на те, що проведення платіжних доручень не здійснено органами державної казначейської служби України з причин, які не залежали від відповідача, а саме, в зв'язку з недостатністю ресурсу (платоспроможності) на єдиному казначейському рахунку.

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків станом на 1 січня 2014 року, підписаного сторонами, відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем в сумі 91485 грн., стягнення якої стало предметом позову у даній справі.

Розглядаючи заявлені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 173, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610-612, 629, 655 Цивільного кодексу України, встановивши зазначені обставини, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, стягнувши з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості в розмірі 91485 грн..

Разом з тим, судом, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, задоволено позов в частині стягнення нарахованих інфляційних втрат за період з 26 грудня 2012 року по 7 липня 2014 року в повному обсязі, в сумі 10072,89 грн., а в частині стягнення нарахованих 3 % річних частково - в розмірі 4195,78 грн., зважаючи на те, що правильним періодом відповідного нарахування є період з 27 грудня 2012 року по 7 липня 2014 року.

З таким рішенням господарського суду першої інстанції погодився й апеляційний господарський суд, залишивши його без змін з тих же мотивів.

Висновок попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову в частині суми основної заборгованості та інфляційних в повному обсязі, а також про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення 3 % річних, є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, оскільки згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини стосовно неоплати товару, що сталася в зв'язку з недостатністю ресурсу (платоспроможності) на єдиному казначейському рахунку, не можуть бути прийняті касаційною інстанцією до уваги, зважаючи на положення ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, а також те, що цей факт не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань за укладеним з позивачем договором поставки.

З огляду на викладене, оскаржувані у справі постановлені судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Харківській області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 13 листопада 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 січня 2015 року у справі № 922/3895/14 - без змін.

Поновити виконання судового рішення у справі.

Головуючий Гончарук П.А.

Судді Кондратова І.Д.

Стратієнко Л.В.