ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
07 квітня 2015 року № 826/2549/15
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Менеджмент Груп» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Офіс Менеджмент Груп» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві № 0000912204 від 09.02.2015р. щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 215 876, 00 грн., в тому числі за основним платежем 810 584, 00 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 405292, 00 грн.;
- судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем з грубим порушенням норм податкового законодавства, без належних фактичних та правових підстав, а отже підлягає скасуванню у судовому порядку. У судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав, що зважаючи на встановлення факту порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ПК України та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні»; п. 138.2 ст 138 та пп. 139.1.9 ст. 139 ПК України, спірне податкове повідомлення - рішення є правомірним та скасуванню не підлягає. З огляду на викладене, у задоволені позову просив відмовити.
19.03.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Офіс Менеджмент Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2014 по 30.09.2014рр.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 12.01.2015 року № 12/26-54-22-04-07/39096973.
В ході перевірки встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 810 584, 00 грн., у тому числі за вересень 2014 р. на суму 810 584 грн.
За наслідками розгляду заперечень ТОВ «Офіс Менеджмент Груп» на акт від 12.01.2015р. № 12/26-54-22-04-07/39096973 відповідачем прийнято рішення про залишення висновків акту перевірки без змін, а заперечення позивача - без задоволення.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення - № 0000912204 від 09.02.2015 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 215 876 грн., в тому числі за основним платежем 810 584 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 405 292 грн.
Вважаючи податкове повідомлення - рішення № 0000912204 від 09.02.2015 року протиправним, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно п.п. 21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, при дослідженні питань щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем покладено в основу висновок про нереальність господарських операцій щодо придбання послуг/робіт ТОВ «Офіс Менеджмент Груп» у контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод-Ресурс».
При цьому, такі твердження відповідача ґрунтуються на відомостях, в т.ч. викладених у акті ДПІ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 06.01.2015р. № 16/04-63-22-03/38649745 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Прод-Ресурс» (код ЄДРПОУ 38649745) з питань дотримання податкового законодавства України з податку на додану вартість при документальному підтвердженні господарських відносин з платниками податків за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р.
Зі змісту акту перевірки слідує, що відповідач в ході перевірки дійшов наступних висновків: відсутність ТОВ «Прод-Ресурс» за місцезнаходженням; у вересні 2014р. відсутні зареєстровані податкові накладні щодо придбання ТОВ «Прод-Ресурс» вказаного товару (послуг), в результаті дослідити походження реалізованого товару (послуг) не є можливим; маніпулювання даними податкового обліку та податкової звітності з податку на додану вартість; пересортування товару; відсутнє документальне підтвердження походження товарів, робіт (послуг), тому в ході перевірки зроблені висновки щодо надання податкової звітності ТОВ «Прод-Ресурс» для вигоди третім особам; виписані постачальниками та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкові накладні не відповідають обсягу та номенклатурі поставленого ТОВ «Прод-Ресурс» на користь продавців товару.
На підставі вищенаведеного, відповідач прийшов до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Прод-Ресурс» є безтоварними, не несуть в собі розумної мети і оформлені лише документально з метою формування даних податкового обліку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що 29.08.2014р. між позивачем та ТОВ «Прод-Ресурс», як Виконавцем, укладено договір комплексного технічного обслуговування будівель, інженерних систем та комунікацій № 90, згідно якого Виконавець зобов'язується якісно та своєчасно надати послуги (виконати роботи) з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій в майнових комплексах, визначених в Договорі. Обсяг, перелік та вартість робіт (послуг) визначаються сторонами в кошторисах, що складаються сторонами на кожний календарний місяць надання послуг/виконання робіт Виконавцем, які є невід'ємними частинами договору. Приймання-передача виконаних робіт (наданих послуг) оформлюється сторонами Актами приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг).
На підтвердження фактів виконання Сторонами (ТОВ «Офіс Менеджмент Груп» та ТОВ «Прод-Ресурс») своїх договірних зобов'язань (надання послуг та оплати їх вартості за вказаним правочином) позивач надав суду належним чином завірені копії наступних первинних і розрахункових, та інших документів:
- договір від 29.08.2014р. № 90 з додатком №1 від 29.08.2014р., яким визначений кошторис вартості робіт, що надаються у вересні 2014р.;
- договір оренди № Д559 від 01.05.2014р. (про оренду нерухомого майна загальною площею 29 570,20 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, пр. Московський, 9) та договір оренди № ОТ 1068 від 01.05.2014р. (про оренду нерухомого майна загальною площею 14876,20 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Червонопрапорна, 34);
- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2014р. №№ ПР-000144 - ПР-000146, №№ ПР-000706 - ПР-00721;
- податкові накладні від 30.09.2014р. №№ 144-146, №№ 706-721, які містять усі обов'язкові реквізити, передбачені ст. 201 ПК України;
- платіжне доручення № 506 від 15.10.2014 року, про сплату вартості наданих ТОВ «Прод - Ресурс» послуг на суму 522 397,23 грн. (з ПДВ), з відміткою банківської установи про проведення відповідних розрахункових операцій.
Також судом було встановлено, що 30.04.2014 між позивачем та ТОВ «Прод-Рерурс», як Виконавцем, укладено Договір комплексного рекламно-маркетингового обслуговування № 3, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується виконати роботи із виготовлення зовнішньої реклами та відповідних їй рекламних засобів, а також із розміщення реклами, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Перелік та вартість робіт визначається в окремих додатках до договору, а оплата здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів в національній валюті на поточний рахунок Виконавця.
На підтвердження фактів виконання Сторонами (ТОВ «Офіс Менеджмент Груп» та ТОВ «Прод-Рерурс») своїх договірних зобов'язань (надання послуг та оплати їх вартості за вказаним правочином) позивач надав суду належним чином завірені копії наступних первинних і розрахункових, та інших документів:
- договір № 3 від 30.04.2014р. з додатком № 5 від 28.08.2014р. «Перелік та вартість робіт з комплексного рекламно-маркетингового обслуговування на вересень 2014р.»;
- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.07.2014, №№ ПР-000128 - ПР - 000143;
- податкові накладні від 30.09.2014р. №№ 128 - 143, які містять усі обов'язкові реквізити, передбачені 201 ПК України;
- платіжні доручення про сплату вартості наданих ТОВ «Прод-Рерурс» послуг (з ПДВ) про проведення відповідних розрахункових операцій.
За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996 - ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704.
Крім того, позивачем були долучені до матеріалів справи та досліджені судом макети зображень для розміщення на засобах реклами та фото копії розміщення рекламних засобів з зображенням згідно макетів реклами позивача (біг борди, сіті лайти, розтяжки), відеоролик.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Проте зі змісту акту перевірки від 12.01.2015р., вбачається, що відповідач не встановив ані фактів неналежного оформлення первинних документів, ані дефектів податкових накладних, що виписувалися контрагентом позивача.
Так, доводи відповідача про порушення податкового законодавства позивачем ґрунтуються виключно на судженнях посадових осіб контролюючого органу щодо неможливості реального здійснення платником податків операцій постачальників - по ланцюгу постачання: контрагенти/покупці - ТОВ «Прод - Ресурс»; суджень про не реальність здійснення господарських відносин із контрагентами внаслідок дефектності первинних документів та відсутності об'єктів оподаткування, які відображені у акті ДПІ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 06.01.2015р. № 16/04-63-22-03/38649745 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Прод-Ресурс».
Поряд з цим суд не погоджується з доводами відповідача про неправомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Прод - Ресурс», з огляду про наступне.
Зі змісту акту перевірки від 12.01.2015р. вбачається, що обставини та умови реалізації, здійснення операцій між позивачем та його контрагентом-постачальником, а також подальше використання таких операцій (рух активів) взагалі не були об'єктом дослідження.
В той час, як при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Водночас для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства «Інтерсплав» проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства «Булвес» проти Болгарії (2009 рік).
Також, у розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).
Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Позивачем в ході судового розгляду справи, подано документи, які підтверджують фактичне надання послуг (виконання робіт) позивачу, а також пояснення про їх споживання у власній господарській діяльності.
Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 201.4. ст. 201 та п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Пунктом 187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Судом встановлено, що ТОВ «Прод - Ресурс» виписало на адресу позивача податкові накладні у повній відповідності із наведеною вище вимогою законодавства України.
Пункт 201.1. ст. 201 Податкового кодексу передбачає обов'язкові реквізити для податкової накладної, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що податкові накладні за вересень 2014 року, що були виписані контрагентом на адресу позивача повністю відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу.
Як вбачається з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу: не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що під час перевірки позивачем на підтвердження суми податкового кредиту подавались податкові накладні, оформлені у відповідності з вимогами законодавства, проте не були враховані контролюючим органом при оформленні акту перевірки.
Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Крім того, встановлено, на момент здійснення операцій з комплексного рекламно - маркетингового обслуговування та комплексного технічного обслуговування будівель, інженерних систем та комунікацій у вересні 2014р. ТОВ «Прод - Ресурс» був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та до Реєстру платників ПДВ, про що свідчить присвоєння індивідуального податкового номеру 386497426552 контрагенту позивача.
Відомості про визнання фіктивним цього суб'єкта господарювання в судовому порядку або внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відносно припинення діяльності контрагента позивача на сьогоднішній день відсутні, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Також суд звертає увагу на те, що акти контролюючих органів в частині відображених обставин та висновків за своїм правовим значенням не є підставою для встановлення нереальності операції або фіктивності контрагента.
Поряд з цим, згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до уваги принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.
Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача про відсутність реальності вчинення господарських операцій позивача з ТОВ «Прод - Ресурс» є необґрунтованими та не носять правового підґрунтя.
Враховуючи вищевикладене, оскільки факт реального отримання послуг (робіт) та їх подальшого використання підтверджена укладеними договорами, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку; наявність у позивача податкових накладних, що відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України; у взаємовідносинах позивача та ТОВ «Прод - Ресурс» наявна господарська мета, тобто існує прямий зв'язок між фактом отримання послуг відповідно до договорів комплексного рекламно - маркетингового обслуговування та комплексного технічного обслуговування будівель, інженерних систем та комунікацій та подальшим їх використанням в господарській діяльності з метою отримання прибутку; принцип персональної відповідальності, задекларований у Конституції України, податкове повідомлення рішення № 0000912204 від 09.02.2015 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.
Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0000912204 від 09.02.2015 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 215 876, 00 грн., в тому числі за основним платежем 810 584, 00 грн. та за штрафною (фінансовою санкцією) - 405 292, 00 грн.
Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Менеджмент Груп» понесені судові витрати в розмірі 487, 20 грн.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур
Судове рішення № 43526456, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 07.04.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 826/2549/15. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: