Ухвала суду № 43519579, 07.04.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №577/1321/15 Головуючий у суді у 1 інстанції - БутокНомер провадження 22-ц/788/746/15 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 59

УХВАЛА

07 квітня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Білецького О. М. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря -

Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Конотопського міськрайонного управління юстиції на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 березня 2015 року

в справі за поданням старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Конотопського міськрайонного управління юстиції Мовчан Галини Іванівни про обмеження в праві виїзду за межі України ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И Л А :

Старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Конотопського МУЮ Мовчан Г.І. в березні 2015 року звернулася до суду з поданням, в якому просила тимчасово обмежити ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України. Подання обґрунтовує тим, що боржник ухиляється від виконання своїх зобов'язань за рішенням суду, з 02.04.2007 року аліменти сплачує не регулярно, у зв'язку з чим станом на 08.01.2015 року утворилася заборгованість по аліментам в розмірі 37 607 грн. 37 коп., майна, належного боржнику на праві власності не виявлено, джерел отримання доходу боржник не має.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 березня 2015 року в задоволенні подання державного виконавця Відділу ДВС Конотопського МУЮ відмовлено.

Вказану ухвалу Відділ ДВС Конотопського МУЮ оскаржив в апеляційному порядку, посилається на порушення норм процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати, а подання державного виконавця задовольнити в повному обсязі.

При цьому, зазначає, що не погоджується з висновками суду щодо невжиття самим державним виконавцем вичерпних заходів по виконанню рішення суду. Майновий стан боржника перевірявся, він попереджався про наслідки несплати аліментів, проте не бажає виконувати покладені судом обов»язки, тривалий час не працевлаштовується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення стягувача, яка вважає ухвалу суду незаконною, а апеляційну скаргу обґрунтованою, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є : неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі.

Свої висновки щодо відсутності підстав для задоволення подання державного виконавця суд першої інстанції мотивував тим, що державним виконавцем не надано достатніх доказів того, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх зобов'язань. На думку суду, посилання на наявність заборгованості по аліментах та на відсутність майна не свідчить про ухилення боржника від виконання рішення суду. Також, суд зазначив, що державним виконавцем не надано доказів того, що ним було вичерпано весь передбачений перелік заходів щодо примусового виконання рішення або всі вони виявилися безрезультатними, відтак подання є передчасним.

Колегія суддів не можу погодитися з такими висновками суду, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та суперечать обставинам справи.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції та як вбачається із матеріалів справи, 21.06.2007 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку ( доходу ) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.04.2007 року і до повноліття дитини ( а.с. 5 ).

18.03.2008 року відкрито виконавче провадження ( а.с. 6 ).

Відповідно до п. 18) ч. 3 ст. 11 Закону України « Про виконавче провадження » державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Статтею 377-1 ЦПК України передбачено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів ( посадових осіб ) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в ч. 1 цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

За змістом наведених норм, обмеження щодо боржника у праві виїзду за межі України встановлюються у разі підтвердження факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених рішенням суду.

Колегія суддів вважає, що така поведінка боржника була з достатньою повнотою доведена державним виконавцем.

Зокрема, останній у поданні до суду ( а.с. 1 ) обґрунтував те, що органом ДВС вживалися заходи щодо виконання рішення суду : неодноразово перевірявся майновий стан боржника, він попереджався про наслідки несплати аліментів ( а.с. 2-3 ).

Справа у суді першої інстанції розглядалася за участю суб»єкта подання, тому суд мав можливість ознайомитися і з первинними документами, що містилися у виконавчому провадженні.

Матеріали справи дають підстави для висновку про те, що боржник вперто не бажає виконувати покладені судом обов»язки, тривалий час не працевлаштовується на постійну роботу. ОСОБА_4 не повідомляв державного виконавця та суд про неможливість працювати за станом здоров»я та/або про наявність інвалідності.

Стягувач в суді апеляційної інстанції зазначила, що боржник є працездатною особою, не перебуває на обліку як безробітний.

Небажання боржника працювати, утримувати неповнолітню дитину як раз і свідчить про ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.

Станом та 08.01.2015 року борг по аліментах складає вкрай значну суму - 37 607,37 грн., про що суду першої інстанції також було відомо. При цьому, останній платіж боржником було зроблено майже рік тому - 26.04.2014 року. Аліменти не сплачувалися взагалі і з травня 2012 року по січень 2014 року.

Внаслідок цього, державний виконавець ініціював притягнення боржника до кримінальної відповідальності.

Зрозуміло, що ці періодичні платежі знецінилися, від чого потерпає отримувач аліментів.

В оскаржуваній ухвалі, суд не конкретизував, які ж ще заходи примусового виконання рішення у даному випадку державним виконавцем належало вжити до боржника та чому подання є передчасним.

Статтею 1 ЦПК України, як головне завдання цивільного судочинства визначено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян.

Відповідно до ст. 1 Закону України « Про виконавче провадження », виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів ( посадових осіб ) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.

Колегія суддів вважає, що застосування відносно ОСОБА_4 запропонованих обмежень спрямоване на повне та реальне виконання рішення суду, захисту прав дитини, відтак не суперечить положенням ст. 33 Конституції України, ст.ст. 6 та 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція ), а також ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції.

Зокрема, ч. 2 стю 8 Конвенції передбачено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в т.ч. і для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з частинами 1 та 3 стаття 2 Протоколу №4 до Конвенції, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції та, у відповідності до пунктів 3) та 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, постановлення нової ухвали про тимчасово обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України до повного виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.05.2007 року про стягнення аліментів на утримання доньки.

Керуючись ст.ст. 292, 293 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Конотопського міськрайонного управління юстиції задовольнити.

Ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 березня 2015 року в даній справі скасувати та постановити нову ухвалу.

Тимчасово обмежити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Конотоп Сумської області України, громадянина України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.05.2007 року по цивільній справі №2-760/07 про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді -