Постанова № 43505313, 06.04.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"06" квітня 2015 р. Справа № 906/1606/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Гулова А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.2015 р.

у справі № 906/1606/14 (суддя Давидюк В.К.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до відповідача Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради

про стягнення 60923754,49 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Пронюк В.Я.;

відповідача: Кімак З.К.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.02.2015 р. у справі №906/1606/14 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 23388594,07 грн. - основного боргу, 3777949,90 грн. - 3% річних, 14469451,42 грн. - інфляційних, 3415074,20 грн. - пені, 73080,00 грн. - витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення 11240704,00 грн. основного боргу. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 184828,00 грн. основного боргу та 1032078,71 грн. інфляційних.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/2392-ТЕ-10. На виконання умов даного договору, позивач протягом періоду з січня по квітень та з жовтня по грудень 2013р. передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 93582207,72 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу. Проте, відповідач свої зобов'язання виконав частково, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість на суму 34 814 126,07 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем при зверненні з позовом до суду не враховано часткової сплати відповідачем суми боргу в розмірі 184828,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, з огляду на що суд відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 184828,00 грн. основного боргу за безпідставністю.

З урахуванням того факту, що після порушення провадження у справі відповідач сплатив позивачеві 11 240 704 грн. основного боргу, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення та керуючись п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, місцевий господарський суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 11 240 704 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, а також окремі роз'яснення, наведені у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р.

За наведених обставин, суд визнав вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 23 388 594, 07 грн. основного боргу обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних, суд вказав на те, що позивач збільшив період нарахування інфляційних, оскільки позивач в розрахунку не враховував періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці, а також нараховував інфляційні, починаючи з місяця, в якому виник борг. Перевіривши наданий відповідачем контррозрахунок інфляційних, суд дійшов висновку, що інфляційні в розмірі 14469451,42 грн. нараховані відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню, тоді як в частині стягнення 1032078,71 грн. інфляційних слід відмовити.

В частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 68 301 48, 39 грн., суд першої інстанції ураховуючи важке фінансове становище відповідача, велику кредиторську заборгованість, наявну значну дебіторську заборгованість, той факт, що відповідач є комунальним підприємством та не є кінцевим споживачем природного газу, а також те, що розмір пені є значно великим, збитків позивачеві не спричинено, частину суми основного боргу перед позивачем погашено, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені до 3415074,20 грн., що становить 50% від заявленої суми пені.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського Житомирської області від 10.02.2015 р. у справі №906/1606/14 скасувати в частині відмови у стягненні 3 415 074,19 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

- відповідно до п. 4.1. Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу;

- в силу дії пункту 7.2. Договору, у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 щодо строків оплати спожитого газу відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу;

- у порушення вимог Закону та Договору, відповідач невчасно та не в повному обсязі розрахувався із компанією, тому позивачем правомірно нараховано 6 830 148,39 грн. пені;

- як свідчить судова практика Вищого господарського суду України, при вирішенні питання щодо зменшення пені суд повинен об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника не є винятковими обставинами в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 ГПК України;

- не відповідають дійсності висновки суду щодо надмірного розміру нарахованої пені, оскільки сума основного боргу відповідача на момент звернення позивача до суду - майже 60 000 000,00 грн., а сума нарахованої пені - 6 830 148,39 грн.;

- внаслідок постійного недоотримання та несвоєчасного проведення відповідачем та аналогічними споживачами газу розрахунків за спожитий природний газ, компанія змушена залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних, для розрахунків із Російським ВАТ «Газпром», що призводить до того, що компанія має збитки від діяльності, які зокрема відображені у фінансовому звіті за 2012 та 2013 роки.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач (скаржник) вважає, що судом першої інстанції зменшено розмір пені на 50 % за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов.

Від відповідача - Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

КП«ЖТКЕ» неодноразово зверталось до виконкому Житомирської міської ради щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах. Різниця між фактичними витратами та фактичними нарахуваннями за період 2012-2013 роки та перше півріччя 2014 року становила 65 879 335,25 грн., що підтверджується розрахунком обсягу заборгованості в тарифах на послуги теплопостачання надані населенню комунальним підприємством «ЖТКЕ». Отже, у разі завчасного відшкодування підприємству різниці в тарифах, на сьогоднішній день заборгованості по даному договору не існувало б та відповідно не було б предмету спору та підстав для нарахування штрафних санкцій.

Незважаючи на незадовільний стан розрахунків споживачів перед КП«ЖТКЕ», відповідач по мірі надходження коштів проводив розрахунки з позивачем за отриманий природний газ. Так, згідно вказаного вище Договору відповідач прийняв природний газ на загальну суму 93 582 207,72 грн., однак, на момент звернення позивача до суду заборгованість за поставлений природний газ склала 34 814 126,07 грн. Крім того, за час розгляду даної справи КП «ЖТКЕ» ЖМР в межах заявлених позовних вимог погасило заборгованість за спожитий природний газ на загальну суму 11 425 532,00 грн.

Разом з тим, процесуальний опонент скаржника звертає увагу на те, що підприємство є комунальної форми власності та не є кінцевим споживачем природного газу. Відповідач є теплопостачальною організацією, яка виробляє теплову енергію для потреб споживачів, в даному випадку для бюджетних установ та організацій, та інших споживачів і є збитковим.

Відповідач також заважає на складне матеріальне становище підприємства, а також просить врахувати, що порушення зобов'язання перед позивачем не завдало останньому збитків, оскільки позивач, в свою чергу, не надав доказів, що внаслідок невчасних розрахунків КП «ЖТКЕ» позивач поніс збитки або ця обставина вплинула на його фінансовий стан.

З огляду на наведене, відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, в межах наданих суду повноважень.

6 квітня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі. Додатково пояснив, що зменшення штрафних санкцій призводить до несвоєчасного проведення розрахунків за поставлений газ. Зауважив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги складне фінансове становище позивача. В той же час, складне фінансове становище відповідача не є винятковою обставиною у розумінні закону для зменшення штрафних санкцій. З огляду на вказане, просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.2015 р. у справі №906/1606/14 скасувати в частині зменшення розміру пені, а в решті рішення залишити без мін.

Представник відповідача - Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради в судовому засіданні заявила, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Додатково пояснила, що основною прчиною затримання розрахунків за поставлений природний газ є те, що населення, яке є кінцевим споживачем природного газу, невчасно та не в повному об'ємі сплачувало відповідачу за газ грошові кошти. Окрім того, звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач в добровільному порядку провів розрахунки з позивачем на суму понад 11 млн. грн.

З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 28.12.12р. Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2392-ТЕ-10 (далі по тексту - Договір, а.с.13-18).

За умовами п. 1.1. Договору позивач (продавець) зобов'язується передати у власність відповідача (покупця) у 2013 році та у 1-му півріччі 2014р. природний газ, а відповідач зобов'язаний прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору, додаткова угода №3 до договору).

Згідно з п.1.2 Договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх релігійними осередками.

У п. 3.3 Договору сторони погодили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригінала акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4 договору).

Пунктом 5.5 Договору, з урахуванням Додаткової угоди №2 до Договору (а.с.20), загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з пунктом 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У розділі 7 Договору сторони визначили умови відповідальності сторін.

Так, згідно з п. 7.2 Договору, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється у 5 років (п. 9.3 Договору).

За умовами п. 11.1 Договору та Додаткової угоди №3 до Договору (а.с.21), договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині передачі газу до 30.06.2014р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір засвідчений підписами сторін та скріплений їх печатками.

В матеріалах справи містяться копії актів приймання - передачі газу, якими засвідчується той факт, що позивач протягом періоду з січня по квітень та з жовтня по грудень 2013 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 93 582 207,72 грн. (а.с. 22-43).

З огляду на те, що відповідач не виконав в повному обсязі договірні зобов'язання в частині проведення оплати вартості отриманого природного газу, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 34814126,07 грн. основного боргу.

В той же час, як стверджується матеріалами справи, а саме протоколом судового засідання суду першої інстанції від 10.02.2015р. у справі № 906/1606/14 зафіксовано той факт, що відповідачем надано платіжні доручення №32 від 19.11.14р. та№31 від 19.11.14р., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 171, 172), на підтвердження факту проведення оплати в розмірі 184 828 грн., що не заперечувалось представником позивача в судовому засіданні (а.с. 175).

Таким чином, станом на момент звернення позивача до суду (02.12.2014р.) відповідачем сплачено борг на суму184 828 грн.

В абз. 3 п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. роз'яснено, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК (п.1-1 ч. 1 ст. 80) можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає доречним висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення 184 828 грн. основного боргу за безпідставністю.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія Договору № 1520/30 про організацію взаєморозрахунків від 17.12.2014р., за умовами п. 8 якого сторона п'ята (Комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради) перераховує на рахунок сторони останньої (Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") кошти у сумі 11 240 704 грн. у тому числі податок на додану вартість 1 873 450, 67 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013 рік згідно з договором від 28.12.2012р. № 13/2392-ТЕ-10 (а.с. 98-101).

При цьому, до матеріалів справи відповідачем долучено копію платіжного доручення №4 від 25.12.2014р., яке підтверджує факт проведення оплати позивачеві 11 240 704 грн. основного боргу (а.с.152).

Відтак, з урахуванням тієї обставини справи, що станом на момент вирішення справи по суті (10.02.2015р.) відповідачем сплачено суму боргу в розмірі 11 240 704 грн., а також приймаючи до уваги положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, згідно якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, колегія суддів вважає цілком підставним висновок суду першої інстанції стосовно припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог.

В сукупності наведені вище обставини справи свідчать про те, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за Договором становить 23 388 594,07 грн.

Станом на момент вирішення справи судом першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження факту погашення заборгованості, яка виникла в останнього перед позивачем, на суму 23 388 594,07 грн.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору купівлі - продажу природного газу №13/2392-ТЕ-10 від 28.12.2012р.

За приписами ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З положень ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, позивач виконав взяті на себе за Договором зобов'язання в повному обсязі, що стверджується такими первинними документами, як Договором купівлі - продажу природного газу №13/2392-ТЕ-10 від 28.12.2012р., копіями актів приймання - передачі газу за період з січня по квітень та з жовтня по грудень 2013 року. Натомість, відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість на суму 23 388 594,07 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно стягнення основної суми боргу в розмірі 23 388 594,07 грн. як таким, що узгоджується із нормами закону та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 777 949,90 грн. 3% річних та 15 501 530, 13 грн. інфляційних, колегія суддів зважає на таке.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт прострочення виконання зобов'язання відповідачем.

Так, відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи положення наведеної норми права, слід відзначити, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням того факту, що в даному випадку має місце прострочення виконання відповідачем договірного зобов'язання, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог в частині стягнення інфляційних та відсотків річних за визначені позивачем періоди прострочення.

Відповідно до п.3.2 вказаної вище Постанови Пленуму ВГСУ розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням наведених роз'яснень ВГСУ та здійснивши перевірку розрахунку позивача інфляційних, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції вірно відзначив, що позивач не враховував періоди часу, в межах яких індекс інфляції становив менше одиниці, а також нараховував інфляційні, починаючи з місяця, в якому виник борг.

При цьому, здійснивши перевірку контррозрахунку інфляційних, наданого відповідачем, згідно якого інфляційні нараховані на суму 14 469 451,42 грн., судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних в сумі 14469451,42 грн., тоді як у стягненні інфляційних на суму 1032078,71 грн. слід відмовити.

Окрім того, ураховуючи встановлений та підверджений наявними в матеріалах справи доказами факт неналежного виконання боржником свого грошового зобов'язання за Договором, та з урахуванням проведеної перевірки розрахунку позивача 3 % річних, судова колегія погоджується з тим, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 3 777 949,90 грн. є правомірними, а тому підлягають до задоволення. При цьому, колегією суддів враховано, що нарахування 3% річних здійснено позивачем по кожному періоду наявності заборгованості з урахуванням розміру боргу за вказаний період та здійснених відповідачем платежів (а.с.9-12).

З'ясовуючи питання про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6 830 148, 39 грн., колегія суддів зважає на таке.

За умовами п.7.2 Договору, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. сторони встановили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється у 5 років.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки, а саме частиною 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом за власним переконанням.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З матеріалів справи колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що належних доказів у розумінні процесуального Закону на підтвердження факту отримання позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем за первісним позовом грошових зобов'язань та щодо фінансового стану підприємства позивач суду не надав.

Як убачається з матеріалів справи, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що частина основної заборгованості Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради перед ПАТ "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України", що існувала на момент звернення останнього з позовом до суду, була погашена до вирішення справи по суті, що свідчить про виконання зобов`язання по оплаті отриманого газу відповідачем в міру фінансової спроможності в добровільному порядку.

Окрім того, як свідчать встановлені обставини у даній справі, основною причиною несвоєчасної оплати поставленого газу було те, що населення, яке є кінцевим споживачем природного газу, невчасно та не в повному об'ємі сплачувало відповідачу за газ грошові кошти, у зв'язку із чим відповідач не міг вчасно розрахуватись з позивачем за отриманий природний газ в порядку і строки, передбаченими договором.

Як вірно відзначив суд першої інстанції, факторами, які обумовили прострочення боржником виконання зобов'язання, є наступні обставини, а саме: важке фінансове становище відповідача, відповідач є комунальним підприємством та не є кінцевим споживачем природного газу, розмір пені є значно великим, збитків позивачеві не спричинено, частину суми основного боргу перед позивачем погашено.

Наведені факти в сукупності свідчать про наявність виняткових обставин, за яких можливим є зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому, зі змісту наведених вище норм права вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з тим, що в даному випадку, зменшивши розмір пені на 50% від нарахованої суми, судом першої інстанції дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки у вказаному розмірі.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України.

В силу дії норм ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

При цьому, доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню за порушення строків оплати за поставлений природний газ є такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки судом першої інстанції, при вирішенні даного питання, було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого газу.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.2015 р. у справі №906/1606/14 прийняте за повного з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування в порядку статті 104 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 10.02.2015 р. у справі №906/1606/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія" Нафтогаз України" - без задоволення.

2. Справу №906/1606/14 повернути в господарський суд Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.