Рішення № 43504210, 06.04.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2015 р. Справа № 918/231/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм"

до відповідача Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

про стягнення в сумі 5 966 грн. 54 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: представник Дорош С.М.

від відповідача: представник не з"явився

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" (надалі Позивач або Товариство) звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі Відповідач або Підприємець) в якій просить стягнути з останнього 500 грн. 02 коп. заборгованості за договором поставки № 61 від 24 квітня 2013 року, 87 грн. 39 коп. пені, 122 грн. 59 коп. 30 % річних, 85 грн. 72 коп. інфляційних, 4 738 грн. 63 коп. штрафу та 432 грн. 19 коп. курсової різниці.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 квітня 2013 року Товариство уклало з Підприємцем договір поставки № 61. Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого медичного товару у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 500 грн. 02 коп.. Позивач, посилаючись на статті 526, 527, 530, 533, 625, 632, 691, 692 Цивільного кодексу України та статті 189, 527 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу та 87 грн. 39 коп. пені, 122 грн. 59 коп. 30 % річних, 85 грн. 72 коп. інфляційних, 4 738 грн. 63 коп. штрафу та 432 грн. 19 коп. курсової різниці.

24 березня 2015 року Позивач через канцелярію суду подав клопотання № 10 від 20 березня 2015 року у якому у зв`язку зі сплатою відповідачем 500 грн. 00 коп. основного боргу просить припинити провадження у справі в цій частині. Зазначає, що решту позовних вимог по справі підтримує (а.с.167).

Ухвалою суду від 24 березня 2015 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 500 грн. 00 коп. основного боргу припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач відзиву на позов суду не надав, явку представника в судове засідання не забезпечив.

До господарського суду повернулися ухвала суду від 12 березня 2015 року про прийняття позовної заяви до розгляду, порушення провадження у справі та призначення її до розгляду, від 24 березня 2015 року про відкладення розгляду справи на 06 квітня 2015 року, які направлялась на адресу відповідач, вказану в позовній заяві - АДРЕСА_1, з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням Відповідача є АДРЕСА_1.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того частиною першою статті 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому господарський суд керувався наступним.

24 квітня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" (постачальник) та Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (покупець) уклали договір поставки № 61(надалі Договір) за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити медичний товар згідно замовлення покупця, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти й оплатити такий товар.

Згідно п.5.1. товар вважається прийнятим по кількості - згідно з кількістю, зазначеною у накладній; по якості - згідно із документом, що посвідчує якість товару.

Договір підписано уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплено відбитками печаток сторін.

На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних (а.с.11-88) поставив відповідачу медичний товар на суму 23 693 грн. 16 коп.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошей на рахунок постачальника протягом 21 дня з моменту виставлення рахунку на відповідну партію товару або з моменту отримання відповідної партії товару.

Всупереч положень договору поставки відповідач взятий на себе обов'язок по своєчасній оплаті поставленого товару виконав частково сплативши 23 193 грн. 14 коп. до звернення позивача з позовною заявою до суду, що підтверджується банківськими виписками (а.с.106-157).

Станом на день звернення позивача з позовною заявою до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений медичний товар становила 500 грн. 02 коп.

Згідно банківської виписки (а.с.170) вказана заборгованість сплачена відповідачем в період з 06 по 10 березня 2015 року, тобто, після звернення Позивача з позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.525 ЦК України з одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином вимога Позивача про стягнення з Відповідача 02 коп. заборгованості грунтується на договорі та законі, а відтак підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 87 грн. 39 коп. пені, нарахованої за період з 06 вересня 2014 року по 06 березня 2015 року по видатковій накладній №РВ-0004083 від 03.06.2014р. та 4738 грн. 63 коп. штрафу від вартості поставленого товару.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. договору передбачено, за не оплату чи прострочення оплати по даному договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості поставленого товару за весь час прострочення платежу, а також тридцять процентів річних від вартості поставленого товару.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 8.4 Договору Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, але в межах строку позовної давності про стягнення пені (один рік)

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем (а.с.96) та здійснивши її перерахунок суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 82, 67 грн. за період з 06 вересня 2014 року по 06 березня 2015 року.

Зокрема Позивачем невірно розраховано пеню від суми боргу 615,93 грн. за період з 13.11.2014р. по 12.01.2015р.. Позивачем за вказаний період нараховано пеню в сумі 33,54 грн., однак правильний розрахунок такий:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення615.93013.11.2014 - 12.01.20156114.0000 %0.077 %*28.82В решті розрахунок пені, здійснений Позивачем, не перевищує розрахунку суду, який здійснено за допомогою Інформаційно-аналітичної програми "Ліга - Закон" програми "Калькулятор", а відтак приймається судом.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 82 грн. 67 коп., а в стягненні 4 грн. 72 коп. пені слід відмовити як надмірно нарахованої.

У п.8.3. договору сторони погодили, що якщо покупець не сплачує платежі за товар у строки, передбачені даним договором, то він зобов`язаний виплатити на користь постачальника штраф у розмірі двадцяти процентів від вартості поставленого товару.

Як зазначалося вище відповідно до ч.4 ст.231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що Відповідачем неодноразово порушувалися строки оплати вартості отриманого від Позивача товару. Зазначене підтверджується розрахунком боргу, наданим Позивачем (а.с. 90) та виписками банку (а.с.106-157).

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з ФОП ОСОБА_2 4783 грн. 63 коп. штрафу підлягає задоволенню.

Також Позивач просить суд стягнути з Відповідача 30 % річних в сум 122 грн. 59 коп. та 85 грн. 72 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що за не оплату чи прострочення оплати по даному договору покупець сплачує постачальнику тридцять процентів річних від вартості поставленого товару.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок 30% річних за період з 26 червня 2014 року по 06 березня 2015 року (а.с.93), суд зазначає, що останній не перевищує розрахунку суду, який здійснено за допомогою Інформаційно-аналітичної програми "Ліга - Закон" програми "Калькулятор", відтак, суд задовольняє зазначену вимогу Позивача.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Перевіривши розрахунок інфляційних наданий позивачем (а.с.95) суд визнає його вірним і зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 85 грн. 72 коп. інфляційних за період з 26.06.2014р. по 06.03.2015р. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього, Позивач просить суд стягнути на його користь з Відповідача 432 грн. 19 коп. курсової різниці вартості товару за період з 26 червня 2014 року по 06 березня 2015 року (а.с.94). .

За змістом статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У п.6.2. договору зазначено, що розрахунки здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України - гривнях.

Пунктом 6.3 договору сторони визначили, що у випадку збільшення курсу долару США, установленого Національним банком України, більш ніж на 3 % за період з моменту передання товару до моменту його оплати, постачальник має право пропорційно збільшити ціну товару та вимагати його оплати покупцем згідно здійсненого перерахунку в повному обсязі, а покупець зобов`язується оплатити таку збільшену ціну.

Згідно п.4 наказу Міністерства фінансів України №193 від 10.08.2000р. "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів" курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах, а саме встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Отже, курсова різниця є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає у зв'язку із знеціненням грошових коштів, а тому сума розрахована у зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України №3-141гс11 від 26.12.2011 року №12/149 від 04.07.2011р. та №55/440 від 27.03.2012р.

Судом перевірено розрахунок курсової різниці, здійснений позивачем та встановлено його арифметичну правильність.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 432 грн. 19 коп. курсової різниці вартості товару за період з 26 червня 2014 року по 06 березня 2015 року

Згідно ст.3 ЦК України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, відповідно до ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом п.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 зазначено, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того відповідно до частини 2 зазначеної статті якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

За наведених обставин суд покладає на Відповідача судовий збір, так як спір виник внаслідок його неправильних дій, а саме невиконання зобов"язання по оплаті вартості отриманого товару, що призвело позивача звернутися до суду за захистом порушеного права.

Керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Леон-Фарм" (вул.Залізнична, 9А, м.Івано-Франківськ, 76018, ЄДРПОУ 36733143) 02 коп. основного боргу, 82,67 грн. пені, 122,59 грн. 30% річних, 85,72 грн. інфляційних, 4738,63 грн. штрафу, 432,19 грн. курсової різниці, 1827 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 4, 72 грн..

Повний текст рішення підписано 08 квітня 2015 року.

Суддя Марач В.В.