Ухвала суду № 43502131, 10.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 березня 2015 року

справа № 811/897/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 811/897/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолідер - Кіровоград" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автолідер - Кіровоград" (далі – позивач) звернулось до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №00001620225 від 30.11.2012 року та №000159225 від 18.09.2013 року.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолідер - Кіровоград" задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання апеляційної інстанції представники сторін не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Автолідер - Кіровоград” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено акт №169/22-5/35804485 від 16.11.2013р..

На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001620225 від 30.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 206461 грн., в т.ч. за основним платежем - 165168 грн. та 41293 грн. штрафні (фінансові) санкції;

- №0001630225 від 30.11.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток в загальній сумі 413260 грн., в т.ч. 347704 грн. – за основним платежем та 65555 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Позивач подав скарги на прийняті рішення, за наслідками розгляду яких, рішенням 07.02.2013р. №404/10/10-208 податкове повідомлення-рішення №0001620225 від 30.11.2012 року залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0001630225 від 30.11.2012 року скасовано в частині донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 75349грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 13942, в іншій частині – залишено без змін.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000159225 від 18.09.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток в загальній сумі 258073 грн., в т.ч. 206460 грн. – за основним платежем та 51613 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Позивач, вважаючи прийняті рішення протиправними, звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія судів апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржені рішення відповідача, виходив з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Технотранс 2006”. Зокрема, позивач (Ділер) уклав з ТОВ „Технотранс 2006” (Підприємство) дилерські договори №23-09 від 03.02.2009р. та №23-10 від 01.01.2010р., за умовами яких Дилер здійснює реалізацію в Україні автомобілів, імпортованих в Україну Підприємством та вироблених в Україні, й наданих Підприємству виробником.

Позивачем (Покупець) укладено з ТОВ „Технотранс 2006” (Постачальник) договір поставки №23-П від 01.12.2009р. та договір про відповідальне зберігання №23 від 01.12.2009р. (а.с.67-68, 69-70).

Факти отримання позивачем від ТОВ „Технотранс 2006” товару згідно договору поставки підтверджуються первинними бухгалтерськими документами. Позивачем, на виконання вищезазначеного договору з ТОВ „Технотранс 2006”, перераховано на рахунок останнього суму вартості товару, про що свідчать виписки по рахунку позивача.

На підставі отриманих податкових накладних суми сплаченого ПДВ позивачем включено до складу податкового кредиту за відповідні періоди.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом – Закон №996-XIV) первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно з ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ „Технотранс 2006”, є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом – Закон №334/94-ВР в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на придбання товару суми нарахованих (сплачених) витрат за отриманий від ТОВ „Технотранс 2006” товар. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток.

Відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем протягом перевіряємого періоду занижено податок на додану вартість за жовтень – грудень 2009 року та березень 2010 року на суму 165168 грн..

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.97р. №168/97-ВР, (далі за текстом – Закон №168/97-ВР, чинний на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов’язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом першої інстанції визначено, з чим погоджується і колегія суддів, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов’язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Матеріалами справи підтверджено, що контрагент позивача -ТОВ „Технотранс 2006”- станом на час укладення договорів з позивачем був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був платником податку на додану вартість.

Факт використання придбаного товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, що містяться в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що у позивача наявні належним чином оформлені фінансово-господарські документи та податкові накладні, які підтверджують реальність операцій, останній мав право на формування податкового кредиту на підставі цих документів.

З огляду на не доведеність відповідачем правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, заявлені позивачем вимоги про їх скасування підлягали задоволенню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі № 811/897/13-а – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний тест ухвали виготовлено 06.04.2015р..

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак