Постанова № 43474323, 07.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2015 р. Справа№ 910/157/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участі представників:

від позивача: Іванкіна Ю.Б. - за дов.

від відповідача: Вербова О.П. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015

у справі № 910/157/15-г (суддя Демидов В.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва»

про стягнення 98 139, 66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва» (далі, відповідач) 98 139,66 грн., з яких: 34 857,44 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, 12 957 грн. - 3% річних та 50 325,23 грн. - збитки внаслідок інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу №13/2000-ТЕ-41 від 28.12.2012 та додаткових угод до нього внаслідок систематичного прострочення оплати за поставлений у січні-грудні 2013 року природний газ.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 у справі № 910/157/15-г позовні вимоги задоволено повністю.

Присуджено до стягнення Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пеню у розмірі 34 857,44 грн., 3% річних у розмірі 12 957 грн., 50 325,23 грн. - збитки внаслідок інфляції, а також судовий збір у розмірі 1 962,78грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 у справі № 910/157/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань після спливу одного року спеціальної позовної давності, встановленої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, що з огляду на вимоги статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2015 апеляційну скаргу відповідача у справі прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 07.04.2015.

Представник позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати, у позові відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджується матеріалами справи, 28.12.2012 між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 13/2000-ТЕ-41 (далі, Договір) (том 1, а.с. 11-16), відповідно до пункту 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013 році та у першому півріччі 2014 року природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

До зазначеного Договору в подальшому сторонами укладалися додаткові угоди (№1 від 01.11.2013 та № 2 від 31.12.2013) (том 1, а.с. 17-18).

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% грошової оплати протягом місяці поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем було поставлено на користь відповідача природного газу на загальну суму 490 465,60 грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу (від 31.01.2013, від 28.02.2013, від 31.03.2013, від 30.04.2013, від 31.05.2013, від 30.06.2013, від 31.07.2013, від 31.08.2013, від 30.09.2013, від 24.01.2014, від 24.01.2014, від 24.01.2014) (том 1, а.с. 19-30).

Наявними у матеріалах справи довідками про рух коштів по рахункам підтверджується, що відповідач свої грошові зобов'язання за Договором виконував невчасно, періодично порушував встановлені договором строки оплати за поставлений у січні-грудні 2013 року природний газ, у зв'язку з чим позивачем було нараховано відповідачеві заявлену до стягнення суму пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Станом на день подання позовної заяви до місцевого господарського суду заборгованість за основним зобов'язанням у відповідача перед позивачем за Договором відсутня.

Пунктом 9.3. Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з огляду на наступне.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування пені є штрафною санкцією та, відповідно, окремим видом господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов зазначеного договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати за поставлений у січні-грудні 2013 року природний газ, позивачем, на підставі пункту 7.2. Договору, правомірно нараховано відповідачу пеню за неналежне виконання умов договору у розмірі 34 857,44 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 12 957 грн. 3% річних та 50 325,23 грн. збитків внаслідок інфляції.

З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що нарахування 3% річних та інфляційний втрат має розпочинатись саме з моменту прострочення виконання грошового зобов'язання та охоплювати весь час прострочення (в межах позовних вимог).

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва» 12 957,00 грн. 3% річних та 50 325,23 грн. інфляційних нарахувань.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних нарахувань із пропуском спеціальної позовної давності тривалістю у один рік, встановленої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, що з огляду на вимоги статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки сторони, керуючись наданим їм частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України правом, у пункті 9.3. Договору погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Таким чином, позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 у справі № 910/157/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2015 у справі № 910/157/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/157/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко