Постанова № 43474201, 25.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2015 р. Справа№ 910/23811/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Іоннікової І.А.

за участі представників:

від позивача: Плісак С.В. - представник

від відповідача: Гапич Ю.Л. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 року у справі № 910/23811/14 (суддя: Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Євроцемент-Україна»

до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 3 286 153,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 року у справі № 910/23811/14 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Євроцемент-Україна» задоволено в повному обсязі.

На підставі рішення з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю підлягає стягненню на користь Публічного акціонерного товариства «Євроцемент-Україна» заборгованість у розмірі 2 800 101,00 грн., пеня у розмірі 170 000,65 грн., 3% річних у розмірі 29 458,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 286 592,77 грн. та судовий збір у розмірі 65 723,06 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Спільно українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 року у справі № 910/23811/14 в частині стягнення пені у розмірі 170 000 (сто сімдесят тисяч) грн., та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити позивачу в стягненні пені у розмірі 170 000 (сто сімдесят тисяч) грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, а також судом допущено порушення норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03.02.2015, на 25.03.2015.

20.03.2015 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

23.01.2012 між Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Євроцемент-Україна» (покупець) було укладено договір на поставку цементу №АЦ-016/12 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця цементну продукцію (товар), в асортименті, кількості та строки, передбачені даним договором, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах та в порядку, визначеному даним договором.

Положеннями п. 5.3 Договору, в редакції Додаткової угоди №1 від 23.01.2012, сторони погодили, що оплата товару та відшкодування витрат, пов'язаних з його перевезенням, здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 20 днів з моменту поставки товару (максимальна сума товару, що поставляється на умовах відстрочення платежу не може перевищувати 3 500 000,00 грн.). Оплатою визначається надходження грошових коштів на банківський рахунок продавця.

Додатковою угодою №9 від 30.12.2013 до Договору сторонами було зменшено максимальну суму товару, що поставляється на умовах відстрочення платежу до 2 000 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов Договору позивачем поставлявся, а відповідачем приймався та частково оплачувався товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та довідкою про стан розрахунків.

Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим утворилась заборгованості у розмірі 2 800 101,00 грн.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Нормами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5.3 Договору в редакції додаткових угод №1 та №9, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриманий товар протягом 20 днів з моменту поставки товару

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що відсутність виставленого позивачем рахунку та ненадання ним вимоги про сплату заборгованості є підставою, що звільняє відповідача від відповідальності за несплату у визначений Договором строк за поставлений товар, з наступних підстав.

Пункт 5.3 Договору про оплату відповідачем поставленого товару не пізніше 3 банківських днів з моменту виставлення продавцем рахунку на оплату було змінено за згодою сторін додатковою угодою №1, яка була підписана в день укладення Договору.

А тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що підстави для застосування до спірних правовідносин початкової редакції п. 5.3 Договору відсутні.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач неодноразово здійснював розрахунки з позивачем за поставлений товар і мав дані щодо реквізитів рахунку позивача. Окрім того, відповідачем не доведено того факту, що він звертався до позивача у зв'язку з неможливістю виконати зобов'язання внаслідок не надання рахунків.

Аналогічна позиція міститься в рішеннях господарського суду Київської області від 14.10.2014 р. у справі № 911/2583/14 та від 14.10.2014 р. у справі № 911/3388/14.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 р. у справі №43/308-10.

Вказані обставини виключають необхідність попереднього звернення з письмовою вимогою (претензією) до відповідача.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого станом на квітень 2014 року заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію становила 2 800 101,00 грн.

Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за видатковими накладними.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 800 101,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Прутком 6.7 Договору визначено, що за порушення строку оплати товару, обумовленого п. 5.3 даного договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочки.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання, відсутністю підстав, що звільняють від відповідальності за неналежне виконання договору, колегія суддів зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 170 000,65 грн., розрахунок якої є арифметично правильним та здійсненим у відповідності до умов Договору та чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до арифметично правильного розрахунку з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у сумі 29 458,60 грн. та інфляційні втрати у сумі 286 592,77 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсиф» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2015 року по справі № 910/23811/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/23811/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

І.А. Іоннікова