Ухвала суду № 43472586, 31.03.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 р.Справа № 816/171/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача - Пшеничного О.Л.

представника відповідача - Павленко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2015р. по справі № 816/171/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД" (надалі по тексту - позивач, ТОВ "Фірма "ЛААД"), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач, Кременчуцька ДОПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 01 вересня 2014 року № 0003912201/1646, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95000,01 грн., у тому числі 63333,34 грн. - за основним платежем, 31666,67 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД" - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 2 ст. 19, п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, ст.ст. 69, 70, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що у період з 31 липня 2014 року по 06 серпня 2014 року на підставі направлення від 31 липня 2014 року № 2112/16-03-22-01, виданого Кременчуцькою ОДПІ: Соколовою Іриною Іванівною, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків, радником податкової та митної справи III рангу управління податкового аудиту, згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п.20.1 ст.20, ст. 82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, та відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ № 2336 від 31 липня 2014 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період березень-квітень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 2014/16-03-22-01-12/36007655, яким встановлено порушення позивачем пункту 198.4 та пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження з податку на додану вартість на суму 63333,34 грн, у тому числі: за березень 2014 року - 18333,34 грн., квітень 2014 року - 45000 грн. (а.с. 6-30, т.1).

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року № 0003912201/1646, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 95000,01 грн., у тому числі 63333,34 грн. - за основним платежем, 31666,67 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 31, т.1).

Не погодившись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого останнє залишено без змін, а скарги ТОВ "Фірма "ЛААД" - без задоволення (а.с. 32-50, т.1).

Не погодившись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності реального характеру здійснених господарських операцій між позивачем та його контрагентами у перевіряємому періоді.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також відображених суб'єктом владних повноважень в актах перевірки суджень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський обліку. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України "Про бухгалтерський обліку і фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, у період, що перевірявся, в бухгалтерському та податковому обліку позивача відображено взаємовідносини з ТОВ "Делва ЛТД". За наслідками здійснення господарських операцій позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 18333,34 грн.

Так, 02 січня 2014 року між позивачем (по тексту договору - Замовник) та ТОВ "Делва ЛТД" (по тексту договору - Виконавець) укладено договір №01/01/14-01, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги щодо: виконати дії з організації проведення робіт по репрезентативному відбору проб вантажу третім особам, у тому числі із залученням та/або дорученням та/або передорученням виконання таких дій третім особам.

Відповідно до умов договору до таких дій належать: пошук контрагентів/третіх осіб та/або укладення угод, договір, контрактів та інше, з дорученням та/або передорученням третім особам виконання дій з організації проведення робіт по репрезентативному відбору проб в рамках діючих або знову укладених договорів, та/або складання, підписання, надання, отримання різного роду документів пов'язаних з виконанням цього договору, не тільки, але в тому числі: заявок, замовлень, інформації, довідок, звітів, листів та інше необхідне для виконання цього Договору.

Вартість послуг згідно цього Договору склала 3,33 грн., ПДВ - 0,67 грн., загальна сума 4,00 грн. за одну тонну вантажу, заявленого у заявці замовника з урахуванням даних товарно-супровідних документів за умови прийняття до уваги їх Виконавцем і зазначається сторонами в Акті надання послуг.

Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання виставленого рахунку. По закінченню надання послуг та/або частини послуг Виконавець і Замовник складають Акт наданих послуг в 2-х екземплярах з вказівкою вартості та об'єму наданих послуг (а.с. 165-166, т.1).

По закінченню надання послуг та/або частини послуг Виконавець і Замовник складають Акт наданих послуг в 2-х екземплярах з вказівкою вартості та об'єму наданих послуг.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали податкові накладні від 24 березня 2014 року № 52 та № 53, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 189-190, т.1).

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії заяв на організацію відбору зразків в акредитованій лабораторії (а.с. 168-187, т.1) та акту № НП 010314 від 24 березня 2014 року по організації робіт по репрезентативному відбору проб згідно договору (а.с. 188, т.1), копію платіжного доручення (а.с. 167, т.1).

При цьому, слід зазначити, що відповідно до умов договору вартість послуг визначається з урахуванням кількості вантажу, відносно якого надається консультація. Однак із наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку неможливо встановити об'єм вантажу та обрахувати вартість отриманих послуг.

З наданого позивачем акту прийому передачі робіт (надання послуг) № НП 010314 від 24.03.2014 р. прийому-передачі (надання послуг) по договору №01/01/14-1 від 02.01.2014, складений 24.03.2014р. в М. Дніпропетровськ на виконані роботи "За організацію проведення робіт по репрезентативному відбору проб згідно Договору №01/01/14-1 від 02.01.2014" на станціях Вінницької, Сумської та Полтавської областей на суму 91666,67 грн., ПДВ 18333,33 грн. не вбачається, що виконавцем було проведено відбір проб, дослідження вантажу та визначено вартість наданих послуг, виходячи з обсягу вантажу відносно якого надавалась консультація. Наданий акт фактично дублює інформацію про вартість та обсяг поставленого зерна, а не визначає зміст робіт по відбору проб вантажу, в акті відсутня інформація стосовно осіб, які надавали послугу та яким способом тощо.

Слід відмітити, що законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання таких послуг, однак документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг.

Натомість, зазначений акт прийому-передачі робіт (надання послуг) містить лише загальні посилання щодо надання послуг, передбачених договором, без конкретизації їх видів, обсягів. Доказів, що підтверджують фактичний відбір проб вантажу та його безпосереднє дослідження, звітів, висновків лабораторій, експертних оцінок і характеристики товару, під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції, позивачем не надано.

Також позивачем не надано доказів фактичного направлення співробітників або інших найманих та/або залучених робітників контрагенту для виконання робіт та надання послуг, визначених договорами, а саме: заявок про надання консультацій щодо конкретно визначеного та ідентифікованого товару, листів контрагентів про направлення певних осіб для здійснення відбору зразків та довіреностей виданих третім особам на представництво інтересів позивача при поданні зразків на дослідження.

На підтвердження факту використання у власній господарській діяльності послуг по репрезентативному відбору зразків зерна, позивачем надано завірені копії договорів на транспортно-експедиційне обслуговування (а.с. 191-198, т.1), за умовами яких позивач зобов'язується надати послуги, пов'язані з транспортуванням вантажу (зерна) Клієнта (ТОВ "Оверком", ТОВ "Кернел-Трейд").

З наведеного вбачається, що позивач не є власником вантажу та у позивача згідно із цими договорами виникають обов'язки з надання послуг, пов'язаних із транспортуванням і в його обов'язки не входить підтвердження якості товару (зерна, сої) в пунктах навантаження і розвантаження товару.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність реальної та обґрунтованої ділової мети при укладанні вищенаведених договорів, відсутністю належного документального обґрунтування таких правовідносин та економічного ефекту від правовідносин з ТОВ "Делва Лтд" та ТОВ "Радаліт".

Колегія суддів зауважує, що разом з вантажем відправляються сертифікати якості та карантинні сертифікати заводів-виробників, котрі і містять якісні показники і характеристики товару, а відтак, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин справи про те, що позивачем не підтверджено реального здійснення господарських операцій з ТОВ "Делва ЛТД"

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що контролюючий орган дійшов вірного висновку щодо заниження сум податку на додану вартість у розмірі 18333,34 грн.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що у перевіряємому періоді, в бухгалтерському та податковому обліку позивача відображено взаємовідносини з ТОВ "Радаліт". За наслідками здійснення господарських операцій позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 45000 грн.

Так, 01 квітня 2014 року між позивачем (по тексту договору - Замовник) та ТОВ "Радаліт" (по тексту договору - Виконавець) укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг №01/04/14-2, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надавати Замовнику інформаційно-консультативні послуги, з питань щодо відносин, які склалися у Замовника в процесі здійснення господарської діяльності на ринку зерна. Інформаційно-консультативні послуги надаються на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у Договорі за погодженням Сторін.

Послуги, передбачені цим договором включають надання консультацій з питань:

- процедури визначення показників якості та безпеки зерна і продуктів його переробки;

- порядок огляду та оформлення сертифікатів якості зерна і продуктів його переробки при відвантаженні, надходженні та транзиті; підстав та порядку проведення перевірок, що належить до компетенції Державної хлібної інспекції України та її територіальних органів;

- перевірка заявок на надання Сертифікату якості зерна, обов'язковість отримання яких визначається діючим законодавством України.

Перелічені надаються переважно в усній формі. На вимогу Замовника результати Послуг можуть надаватись також в електронній чи одночасно у кількох формах Додаткові послуги надаються виконавцем на підставі заявки Замовника. Вартість послуг узгоджується сторонами додатково.

Оплата здійснюється у безготівковій формі у вигляді 100-відсоткової попередньої оплати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання виставленого рахунку. Акт приймання-передачі наданих послуг, в перелік яких включається також додаткові послуги, Сторони складають та підписують в останній робочий день місяця, в якому надавались послуги (а.с. 138-141, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали податкові накладні від 30 квітня 2014 року № 238, № 239, № 240, № 214, та № 242, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 147-1151, т.1).

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2014 року № ОУ-300414-1, № ОУ-300414-2, № ОУ-300414-3, № ОУ-300414-4 та № ОУ-300414-5 (а.с. 142-146, т.1).

Надані на підтвердження оплати виконаних робіт та наданих послуг позивачем до матеріалів адміністративної справи копії квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с. 152-159, т.1), суперечать вимогам договору, укладеному між позивачем та спірним контрагентом, оскільки позивач зобов'язаний був здійснити перерахування коштів на розрахунковий рахунок контрагента, а не внести в касу готівку, як це зазначає позивач. (а.с. 160, т.1).

Крім того, судом встановлено, що надані до матеріалів справи квитанції до прибуткових касових ордерів від 09.04.2014, 16.04.2014, 22.04.2014, 25.042014 року складені в порушення вимог чинного законодавства, зокрема п.1 Постанови правління НБУ від 06.06.2013 № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою", яким визначено обмеження в розмірі граничної суми розрахунків між юридичними особами протягом одного дня понад 10000 грн., оскільки за вказані дні, виходячи із наданих квитанцій позивачем було здійснено готівкові розрахунки по 20000 грн., 50000 грн. та 70000 грн. протягом одного дня.

Жодних пояснень з даного приводу позивачем не надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також з приводу того, ким здійснювались перевезення готівкових коштів в таких обсягах, на підставі яких документів (відрядження, довіреності), де знаходиться каса контрагента ТОВ "Радаліт", документів на підтвердження отримання уповноваженою особою позивача із каси власного підприємства та/або зняття із розрахункового рахунку вказаних коштів для подальшої передачі ТОВ "Радаліт" позивачем також не надано. Документів, які підтверджують наявність готівкових коштів позивача у касі для здійснення розрахунків з контрагентами в таких обсягах позивачем також надано не було.

Відповідно до п. 5.2. договору, вартість послуг визначається виходячи із розрахунку 4,36 грн. за одну тону вантажу, відносно якого надаються послуги, а в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2014 року зазначено лише кількість послуги (1 шт.) та її вартість, тобто без визначенні кількості тонн зерна стосовно, якого надавалися такі консультації. Також не визначено згідно, яких замовлень, де саме та в який період надавалися консультації і для якого вантажу (зерна), тобто не визначено власника зерна і чи має відношення до такого зерна позивач. Відповідно позивач не зміг надати належних доказів, які б підтверджували зв'язок із власною господарською діяльністю отриманих інформаційно-консультаційних послуг, зазначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 квітня 2014 року.

Дослідивши надані позивачем, з метою підтвердження реальності господарських взаємовідносин із спірними контрагентами, сертифікати якості зерна колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В розділі особливі відмітки наданих сертифікатів якості зазначено: "показники безпеки в нормі - протокол випробувань № 00000006420" від 25 лютого 2014, видані НЦЛД "Еталон". Не містить ГМ ДНК, що має цільові послідовності промотора 35S татермінатора NOS - протокол випробувань №3346-Х від 25 лютого 2014, виданий ДП "Кривбасстандартметрологія".

При цьому, позивач мав взаємовідносини із спірними контрагентами в березні та квітні 2014 року, а не в лютому 2014 року.

Також, в сертифікатах зазначені інші товариства, а не контрагенти позивача - ТОВ "Радаліт", ТОВ "Делва ЛТД", які за твердженнями позивача надавали інформаційно-консультаційні послуги по процедурі визначення показників якості та безпеки зерна, та послуги по репрезентивному відбору проб вантажу (зерна), що також підтверджує відсутність взаємозв'язку замовлених позивачем послуг у ТОВ "Радаліт", ТОВ "Делва ЛТД" із власною господарською діяльністю.

В ході судового розгляду судом не встановлено, які саме послуги надавались та який вплив на господарську діяльність позивача мали. З огляду на те, що консультативні послуги надавались в усній формі, неможливо встановити їх фактичне надання, обсяг та вартість. При цьому, згідно з умовами вищенаведеного Договору, встановлена чітка (фіксована) вартість таких послуг з урахуванням кількості вантажу, відносно якого надається консультація. Разом з тим, згідно наданих до перевірки та до суду первинних документів неможливо вставити об'єм вантажу та вирахувати вартість таких послуг.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. п. 3-6 Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 року № 848 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), сертифікат якості видається на платній основі і діє протягом строку перевезення вантажу та розвантаження в пункті призначення.

Сертифікація зерна та продуктів його переробки включає огляд (інспектування) зерна та продуктів його переробки і видачу сертифіката якості за місцем огляду (інспектування).

Для отримання сертифіката якості замовник: подає територіальному органові Держсільгоспінспекції заяву, в якій зазначаються інформація про об'єкт сертифікації та зобов'язання щодо забезпечення умов для відбору проб відповідно до нормативних документів (у разі здійснення експортно-імпортних операцій та переміщення територією України до заяви додається копія контракту); укладає з територіальним органом Держсільгоспінспекції договір про проведення робіт з огляду (інспектування) зерна та продуктів його переробки.

Сертифікат якості видається після проведення робіт з огляду (інспектування) зерна та продуктів його переробки.

Огляд (інспектування) зерна та продуктів його переробки проводиться з метою забезпечення правильності взаєморозрахунків між суб'єктами ринку зерна шляхом видачі сертифіката якості, запобігання відвантаженню зерна та продуктів його переробки, показники якості і безпеки яких не відповідають вимогам державних стандартів та інших нормативних документів або експортних контрактів.

Огляд (інспектування) зерна та продуктів його переробки включає: попередню перевірку відповідності якості підготовлених партій до відвантаження; огляд транспортних засобів (залізничних вагонів, морських і річкових суден, критих автомобілів, контейнерів тощо); відбір проб з партії зерна та продуктів його переробки; проведення аналізу зерна та продуктів його переробки з визначенням показників якості і безпеки, зокрема на наявність генетично модифікованих організмів; проведення аналізу зерна та продуктів його переробки на відповідність якості і безпеки вимогам державних стандартів та інших нормативних документів або експортного контракту; формування проб з партії зерна та продуктів його переробки для зберігання.

Пунктом 7 вказаного Порядку конкретизовані процедури огляду (інспектування) зерна та продуктів його переробки в залежності від способів їх транспортування - залізничними вагонами, автомобілями, контейнерами або морським або річковим судном, контейнерами.

Так, Державний інспектор сільського господарства проводить такі роботи з огляду (інспектування) партії зерна та продуктів його переробки, що відвантажуються:

1) залізничними вагонами, автомобілями, контейнерами тощо: оглядає транспортний засіб та контейнери з метою визначення їх придатності для завантаження і забезпечення незмінності кількісно-якісного стану вантажу під час транспортування. Перевірку цілісності та технічної справності транспортного засобу і контейнера проводить представник підприємства, з якого відвантажується зерно та продукти його переробки, або представник залізниці; проводить відбір проб з партії зерна або продуктів його переробки відповідно до вимог діючих стандартів; визначає показники якості і безпеки у відібраних пробах з партії зерна та продуктів його переробки відповідно до вимог нормативних документів; визначає наявність або відсутність генетично модифікованих організмів; проводить аналіз зерна та продуктів його переробки на відповідність їх якості і безпеки вимогам державних стандартів та інших нормативних документів або експортного контракту; з метою підтвердження якості і безпеки зерна та продуктів його переробки при виникненні спірних питань формує пробу з партії зерна для зберігання.

З наведених норм слідує, що видачі сертифікату якості передує визначена процедура, яка включає в себе певну послідовність дій як суб'єкта господарювання, так і органу Держсільгоспінспекції.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що послуги, визначені у спірних правочинах, фактично дублюють обов'язки Державного інспектора сільського господарства, при здійсненні робіт з огляду (інспектування) партії зерна та продуктів його переробки, що відвантажуються, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо недоцільності придбання вищезазначених послуг позивачем від ТОВ "Радаліт" та ТОВ "Делва" та відсутності реального характеру господарських операцій з вищезазначеними контрагентами.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що контролюючий орган дійшов вірного висновку, щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість у розмірі 45000 грн.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП "Ангара" до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про його скасування є не обґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач, в порушення вимог ч.1 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, відповідно до приписів ч.2 ст. 71 КАС України, надав беззаперечні докази на підтвердження правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження позивачем, що кореспондується з приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2015 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, враховуючи ненадання документів на підтвердження реального характеру здійснених господарських операцій у перевіряємому періоді, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства, під час декларування взаємовідносин з вищезазначеними контрагентами, що знайшло своє належне підтвердження і в ході судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД" - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2015р. по справі № 816/171/15-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 06.04.2015 р.