Ухвала суду № 43472228, 01.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16785/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шележко В.П., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

01 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання незаконними дій, визнання незаконною та скасування постанови та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України (далі - Відповідач) у якому просила визнати незаконними та необґрунтованими дії, що виявились у винесенні постанови від 14.10.2014 ВП №45042428 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) за підписом державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С.; визнати незаконною та скасувати постанову від 14.10.2014р. ВП №45042428 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа); зобов'язати розглянути заяву ОСОБА_2 від 07.10.2014 (вх.№П-14366) у відповідності до вимог ст.25 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2015 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні зазначеного позову відмовити в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.10.2014 позивач звернулася до відповідача із заявою про прийняття до примусового виконання виконавчий лист Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2014 у справі № 2а-17554/10/2670 та відкриття виконавчого провадження.

За результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем було винесено постанову від 14.10.2014 ВП № 45042428 про відмову у відкритті виконавчого провадження, з посиланням на ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження».

Підставою для відмови стало те, що пред'явленому на виконання виконавчий документ містить неправильну дату та строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, крім того, не вказано будь-яких заходів примусового виконання рішення, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з діями відповідача та постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження не наділений правом вирішувати, які судові рішення підлягають виконанню, а які - ні, оскільки це прямо суперечить Конституції України та виходить за межі повноважень, наданих йому чинним законодавством України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.257 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені положеннями Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі по тексту - Закон № 606-XIV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі по тексту - рішення).

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Правовими положеннями ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст.17 Закону № 606-XIV, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Так, в силу п. 2 ч. 2 ст.17 Закону № 606-XIV підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Статтею 18 Закону № 606-XIV встановлено вимоги до виконавчого документа, відповідно до якої в ньому зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У відповідності зі ст. 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст. 25 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Статтею 26 Закону № 606-XIV встановлені підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Так, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону № 606-XIV, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, такими обставинами, на думку відповідача, є те, що у пред'явленому на виконання виконавчому документі не вказано будь-яких заходів примусового виконання рішення, встановлених Законом № 606-XIV та неправильно зазначено строк пред'явлення його до виконання.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону № 606-XIV у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, а відсутність заходів примусового виконання рішення, встановлених Законом № 606-XIV, не є передбаченою законом обставиною, що виключає здійснення виконавчого провадження, оскільки такі заходи є стадією виконавчого провадження.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що виконавчий лист, виданий Окружним адміністративним судом м. Києва від 19.06.2014 року у справі № 2а-17554/10/2670, містить строк пред'явлення його до виконання, а тому правильність зазначення судом строку пред'явлення документа до виконання не може бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Між тим, строк пред'явлення вищезазначеного виконавчого листа до виконання, ОСОБА_2 не був пропущений і жодних перешкод для здійснення виконавчого провадження дана обставина не створювала.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Проте, в даному випадку Державною виконавчою службою України, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення та обґрунтування своїх дій.

Отже, відсутність заходів примусового виконання рішення, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» у вказаному виконавчому листі не є передбаченою законом обставиною, що виключає здійснення виконавчого провадження, оскільки такі заходи є стадією виконавчого провадження.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.