Рішення № 43450931, 06.04.2015, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/1194/14-ц

2/639/79/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Жовтневий районний суд м. Харкова

у складі: головуючого - судді Труханович В.В.

за участю секретаря - Антохіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору, суд

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 2014 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив суд ухвалити рішення в силу якого стягнути в з відповідача на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у сумі 497 827,51 грн., та стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 26.08.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №МL-702/1118/2008, згідно якого відповідачу було надано кредит у розмірі 28 000 доларів США, строком до 26.08.2019 року, зі сплатою відсотків у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язалась прийняти, належним чином використати та повернути банку вказані кредитні кошти в порядку та строки, визначені умовами договору, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом.

12.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до боржника за кредитним договором №МL-702/1118/2008 від 26.08.2008 року.

Позивач вказує, що банк зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі.

ОСОБА_1, у свою чергу, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, не вносить грошові кошти для погашення заборгованості зі кредитом, відсотками, а також іншими витратами, у зв'язку з чим і утворилася заборгованість, яка станом на 16.01.2014 року складає 48 556,67 доларів США, та 228 191,84 грн. - пеня, а загальна сума становить 497 827,51 грн.

24 квітня 2014 року судом було прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору, в якому вона просить суд визнати недійсним кредитним договір №МL-702/1118/2008 від 26.08.2008 року.

В обґрунтування вимог по зустрічному позову ОСОБА_1 вказала, що причиною підписання кредитного договору №МL-702/1118/2008 від 26.08.2008 року стало надання ОСОБА_1 з боку ЗАТ «ОТП Банк» не повної та недостовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, тобто кредитний договір було укладено нею під впливом обману.

При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем ПАТ «ОТП Банк» під час укладання кредитного договору було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені ПКМУ від 10.05.2007 року №168.

27 лютого 2015 року представником позивача було збільшено позовні вимоги, відповідно до яких він просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №МL-702/1118/2008 від 26.08.2008 року у загальному розмірі 2 394 825,14 грн.

Представник позивачаНечитайло Л.О., яка також є представником відповідачів за зустрічним позовом, та діє на підставі довіреностей від 12.01.2015 року та від 13.03.2015 року, в судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити. При цьому заперечувала проти задоволення зустрічних позовів, в задоволенні яких просила суд відмовити.

Відповідач ОСОБА_1, яка є позивачем за зустрічними позовом, в судовому засіданні проти задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заперечувала, просила суд відмовити в його задоволені, натомість просила суд задовольнити її зустрічний позов.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи вважає, що основний позов ТОВ «Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданнібуло встановлено, що на підставі Анкети-заяви ОСОБА_1 06 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №МL-702/1118/2008. (а.с. 174-182)

Згідно п. 1.1 ч.2 Кредитного договору, в порядку передбаченому цим договором Банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначених у частині №1 цього договору, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі зобов'язання, як вони визначені в договорі.

Відповідно до Частини №1 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі 28 000 доларів США на придбання нерухомого майна, строком до 26.08.2019 року.

Дата остаточного повернення кредиту була змінена Додатковим договором №1 від 13.10.2011 року, та встановлена до 26.08.2024 року. (а.с. 186)

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з Кредитної заявки від 26.08.2008 року, трансакція щодо перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника була підтверджена банком. (а.с. 127)

Відтак, банк взяті на себе зобов'язання виконав в повному обсязі.

Відповідно до умов кредитного договору за користування кредитними коштами Відповідач зобов'язався щомісяця сплачувати плаваючу процентну ставку у вигляді фіксованого відсотку + FIDR, де фіксований відсоток становить 6,25% річних, а FIDR - може змінюватися в залежності від вартості кредитних ресурсів Банку, інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку. (а.с. 174)

Додатковим договором №1 від 13.10.2011 року відсоткову ставку було змінено, та було встановлено, що з 26.10.2011 року і до повного виконання боргових зобов'язань, для розрахунку процентів за користуванням кредитом використовується фіксована відсоткова ставка у розмірі 12,75% річних (Пільгова процентна ставка), а у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником умов кредитного договору пільгова процентна ставка скасовується та застосовується фіксована процентна ставка у розмірі 14,75% річних (Стандартна процентна ставка). (а.с. 184-186)

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Умовами кредитного договору передбачено, що повернення кредиту та сплати процентів здійснюється шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів (сума кредиту та нарахованих процентів погашається рівними частинами протягом всього строку дії договору)

Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору, повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку платежів. Шляхом внесення готівки в касу банку, або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Графіком платежів передбачено, що щомісячний платіж має сплачуватися у розмірі 433,68 доларів США, а з 26.10.2011 року по 26.03.2012 року - у розмірі 200 доларів США, та надалі у розмірі 480 доларів США. (а.с. 18, 21)

Графік платежів, який є додатком до кредитного договору, змінювався Додатковим договором №1 від 13.10.2011 року.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В судовому засіданні було встановлено, що 12.11.2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю. (а.с. 25-31)

Відповідно до умов даного договору продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку №1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.

Згідно ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно Акту приймання-передачі кредитного портфелю від 12.11.2010 року та Додатку №1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20.07.2011 року, до позивача у справі перейшло право вимоги за кредитним договором №МL-702/1118/2008, боржником за яким є ОСОБА_1 (а.с. 32, 59)

Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_1 в зустрічних позовних вимогах просила суд визнати кредитний договір недійсним посилаючись на те, що причиною підписання кредитного договору №МL-702/1118/2008 від 26.08.2008 року стало надання їй з боку ЗАТ «ОТП Банк» не повної та недостовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, тобто кредитний договір було укладено нею під впливом обману.

Згідно приписів ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

ОСОБА_1 вказувала, що банком під час укладання кредитного договору було порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені ПКМУ від 10.05.2007 року №168 щодо надання споживачу інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Але, з даними доводами суд не може погодитися з наступних обставин.

Так, матеріали справи містять копію Інформаційного листка про умови кредитування по програмі «Житло в кредит» «Партнер банку». (а.с. 7а-9)

В даному Інформаційному листку мітиться розписка ОСОБА_1 про ознайомлення в письмовій формі з умовами кредитування по програмі «Житло в кредит», а також про надання банком інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, наявних в банку норм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування. Розписка вчинена 19.08.2008 року.

ОСОБА_1 була також ознайомлена і з Розрахунком орієнтовної сукупної вартості кредиту. (а.с. 8-9)

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 було проінформована про умови кредитування у ПАТ «ОТП Банк» та їй було надано розрахунок сукупної вартості кредиту, що свідчить про дотриманням банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені ПКМУ від 10.05.2007 року №168.

Отже, судом достовірно встановлено, що волевиявлення ОСОБА_1 було вільним, відповідало її інтересам, та було направлено на отримання кредиту саме у ЗАТ «ОТП Банк».

Даний правочин був спрямований на виникнення зобов'язань між сторонами кредитного договору щодо надання грошових коштів (кредиту) зі сторони банку, та щодо їх повернення і сплати відсотків - зі сторони позичальника, та сторони бажали настання наслідків вчинення такого правочину.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 20 цієї ж постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що сторонами в момент вчинення правочину було дотримано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Крім того, з положень чинного законодавства вбачається, що саме ОСОБА_1 як сторона, яка діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу з боку ПАТ «ОТП Банк», істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, судом не вбачається підстав для визнання кредитного договору №МL-702/1118/2008 від 26.08.2008 року недійсним з підстав вчинення його під впливом обману, а тому і підстави для задоволення зустрічного позову також відсутні.

При цьому, суд не приймає до уваги заяву представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1, оскільки в даному випадку підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову є відсутність підстав, тобто позовні вимоги є необґрунтованими.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, відповідач ОСОБА_1 не здійснює погашення кредиту та сплату відсотків у строки та у розмірах, встановлених Кредитним договором.

Дані обставини також підтверджуються Довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» №535 від 19.09.2014 року, відповідно до якої за період з 12.11.2010 року по 19.09.2014 року ОСОБА_1 здійснила погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 364,16 доларів США.

Згідно з п. 4.1.1. Кредитного договору, за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені Кредитним договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, за кожен день прострочки. Пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, в судовому засіданні було встановлено, що відповідачем було порушено зобов'язання стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків, внаслідок чого, станом на 26.02.2015 року ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 2 394 825,14 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 27 659,08доларів США, що за курсом НБУ станом на 26.02.2015 року становить 775 727,44 грн.; заборгованість за відсотками - 6 033,76 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26.02.2015 року становить 169 223,02 грн.; пеня - 1 449 874,68 грн. (а.с. 207)

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні вказувала, що розрахунок, наданий позивачем, є невірним, у зв'язку з чим за її клопотанням ухвалою суду від 29.10.2014 року у справі було призначено судову економічну експертизу. (а.с. 164)

Проте, у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 коштів за проведення експертизи ухвалою суду від 19.02.2015 року ухвала суду від 29.10.2014 року була скасована.

Отже, суд не знаходить підстав вважати, що розрахунок заборгованості наданий позивачем, є невірним, або не відповідає вимогам договору чи закону, а тому приймає його до уваги, як належний доказ, у зв'язку з чим заперечення представника відповідача вважає безпідставними.

Крім того, представник відповідач ОСОБА_1 заперечувала також проти розміру пені.

Дані заперечення щодо розміру неустойки суд розцінює, як відповідну заяви про зменшення неустойки, з нею погоджується, та з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правова позиція Верховного Суду України з приводу даних питань висловлена в рішенні №6-100цс14 від 03.09.2014 року, де вказано, що за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Так, пеня підлягає розрахунку за період одного року до подачі позовної до суду, та становить 51 696,25 доларів США.

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Загальний розмір пені, розрахований позивачем, становить 1 449 874,68 грн., при цьому суд вважає його таким, що значно перевищує розмір збитків, понесених позивачем у справі, а тому розмір неустойки підлягає зменшенню.

Зменшуючи розмір неустойки, суд виходить із загального розміру заборгованості за кредитом, що становить 775 727,44 грн.

Так, на думку суду, неустойка підлягає зменшенню до 775 727,44 грн., що відповідатиме принципам справедливості, розумності, та судового захисту, які встановлені нормами чинного законодавства, та майновим правам ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Кредитним договором №МL-702/1118/2008 від 26.08.2008 року становить 1 720 677,90 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 775 727,44 грн.; заборгованість по відсоткам - 169 223,02 грн.; пеня - 775 727,44 грн., який і підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1

Також, в якості обґрунтування заперечень проти основного позову, ОСОБА_1 посилалась на сплив строку позовної давності.

Проте, суд не погоджується з такими доводами ОСОБА_1, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, та умовами кредитного договору.

Судом встановлено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим договором. при цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної Вимоги. (п. 1.9.1 Кредитного договору)

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 10.11.2011 року позовну заяву ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1, третя особа КП «Харківське міське БТІ» про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки було залишено без розгляду. (а.с. 72)

Як встановлено у рішенні вище з 12.11.2010 року кредитором за Кредитним договором є ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повне повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повинна обчислюватися з моменту пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, тобто з листопада 2011 року.

Однак, судом було також встановлено, що в межах трирічного строку позовної давності, а саме 07.02.2014 року, позивач вдруге звернувся до суду з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором №МL-702/1118/2008.

Зазначене вище відповідає положенням Кредитного договору №МL-702/118/2008 та положенням ЦК України щодо застосування строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що основний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню, оскільки розмір пені був зменшений судом, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

У зв'язку з тим, що справа доведена до суду з вини відповідача ОСОБА_1, з неї, на підставі вимог ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення №357 від 17.01.2014 року у розмір 3 654,00 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 5, 8, 10, 11, 15, 57-60, 88, 169, 208-210, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 10, 11, 15, 16, 202, 203, 215, 219, 230, 251, 252, 253, 256, 258, 261, 509, 514, 516, 517, 549, 551, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1, 1077 ЦК України, п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № ML 702/1118/2008 від 26.08.2008 року у розмірі 1 720 677,90 грн. (один мільйон сімсот двадцять тисяч шістсот сімдесят сім гривень дев'яносто копійок), з яких: тіло кредиту 27 659,08 доларів США, що еквівалентно 775 727,44 грн.; заборгованість з процентів за користування кредитом в розмірі 6 033,76 доларів США, що еквівалентно 169 223,02 грн.; пеня в розмірі 775 727,44 грн.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у сумі 3 654 грн. (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту одержання його копії.

Суддя В.В. Труханович