Рішення № 43448894, 25.02.2015, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/6473/14-ц

2/0203/371/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 лютого 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Цекместрук Є.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення боргу за проживання у гуртожитку і користування нежитловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 пред'явив через суд зазначений позов до ОСОБА_2,ОСОБА_4, посилаючись на те, що з 18 жовтня 2002 року є власником приміщень будинку АДРЕСА_1 і несе витрати з його утримання, який використовується як гуртожиток для проживання громадян, в тому числі і відповідачами, проте останні з 01 вересня 2011 року не регулярно сплачують комунальні послуги та за проживання у кімнаті НОМЕР_2 з розрахунку 200,00 грн. на місяць, внаслідок чого з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2013 рік виникла заборгованість з оплати за проживання в гуртожитку та за користування нежитловими приміщеннями в розмірі 3750,00 грн., тому позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно на свою користь 3750,00 грн. за проживання і користування нежитловими приміщеннями за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2013 рік та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала у повному обсязі, з наведених у позовній заяві підстав, наполягаючи на їх задоволенні з наведених у позовній заяві підстав.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала повністю, пояснивши, що внаслідок відсутності коштів та замалої пенсії у неї як інваліда 3 групи та заробітку у чоловіка ОСОБА_4 виникла заборгованість в розмірі 3750,00 грн. за період з вересня 2011 року по 31 грудня 2013 року, яку вони будуть сплачувати поступово, а також просила суд не стягувати з неї як інваліда судові витрати.

Відповідач ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання втретє не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про відкладення розгляду справи не клопотав, тому суд вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.

Суд, вислухавши представника позивача, відповідача, дослідивши зібрані письмові докази, розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вселилися у гуртожиток по АДРЕСА_1, що належав ВАТ «Дніпропетровський домобудівний комбінат № 2».

ОСОБА_3 є власником приміщення в будівлі літ. «А-5» - гуртожитку по АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2002 року та зареєстрованого в реєстрі за № 5797. Будівля, в якій знаходиться гуртожиток, не перебуває на балансі жодної з житлово-експлуатаційних підприємств та організацій ( т. 1 а.с. 33).

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладався договір найму, за яким останнім в тимчасове користування передається жиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на невизначений термін, що встановлено рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за проживання у житловому приміщенні та користування нежитловим приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; за приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК).

Згідно ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.218 ЦК України).

За договором найму (оренди) житла власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (частина 1 статті 810 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за користування житлом, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру.

Відповідно до частини 2 статті 820 ЦК України одностороння зміна розміру плати за користування житлом не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. При цьому, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частина 1 статті 642 ЦК України).

Як встановлено судом, позивач встановив щомісячну плату за користування однією кімнатою з 01 грудня 2007 року в розмірі 200,00 грн. на місяць. При цьому, відповідачі отримували від позивача рахунки (а.с.13-43), в яких окремо визначався розмір оплати за комунальні послуги, окремо - за користування приміщенням та період нарахування оплати та оплачував і комунальні послуги і за проживання у гуртожитку, про що в матеріалах справи містяться квитанції (а.с.44-45).

При цьому, в судовому засіданні відповідач визнала, що житлом -кімнатою 124 і нежитловими приміщеннями користується постійно, про встановлений розмір оплати їй та чоловіку був відомий, рахунки вони отримували і сплачували за можливості загальний рахунок, не визначаючи призначення платежу, на підставі чого, суд приходить до висновку про фактичне узгодження розміру такої оплати.

Права та обов'язки власника та мешканців гуртожитку визначені Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від03 червня 1996 року №208, відповідно до п.14 якого вселення в гуртожитки робітників, службовців, студентів, учнів, інших громадян проводиться в установленому порядку завідувачем (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордеру, та п.16 цього положення визначає громадян, які проживають у гуртожитку користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами.

Разом з тим, вказані норми закону не передбачають обов'язок чи порядок укладення договорів найму житла з особами, які вселилися до гуртожитку на підставі ордера.

Одночасно, належить відзначити, що за ст.ст. 810, 820 ЦК України власник житлового приміщення може встановлювати розмір плати за користування житлом, але цей розмір не може перевищувати максимальний розмір, якщо він встановлений законом, проте дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями встановлювати розмір оплати за проживання у гуртожитку власнику гуртожитку, та інший розмір не визначений чинним законодавством.

Крім цього, обговорюючи питання узгодження цін та тарифів за проживання у гуртожитках з органами державної влади та місцевого самоврядування, суд, окрім іншого приймає до уваги, що листом Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2013 року №1/1-330 ОСОБА_3 відмовлено у встановленні рівня оплати за проживання у гуртожитку по АДРЕСА_1 та комунальних послуг, з тих підстав, що органи місцевого самоврядування не мають повноважень встановлювати такі тарифи, якщо власник гуртожитку не є виконавцем у розумінні ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (т.2 а.с.151).

Таким чином, суд, дослідивши безпосередньо зібрані у справі докази кожний окремо і в сукупності та логічному взаємозв'язку, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог за ст. 11 ЦПК України з огляду на сплачені суми та строк позовної давності за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2013 року в розмірі 3750,00 грн.

З урахуванням клопотання представника позивача, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи, а її чоловік - відповідач ОСОБА_4 має вкрай низький рівень доходів, суд вважає за можливе віднести судові витрати на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 10,11, 57-60, 212-215, 222, 88 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 заборгованість за проживання у гуртожитку і користування нежитловим приміщенням за період з 01 вересня 2011 року по 31 грудня 2013 року в сумі 3750,00 грн. (три тисячі сімсот п?ятдесят гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий О.В. Колесніченко