Постанова № 43444883, 01.04.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/742/15

01 квітня 2015 року 10год. 55хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковська Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Цісар І.В.,

відповідача: представник Адамчо В.С.,

третя особа: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання арешту протиправним та зобов'язання вчинення певних дій ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" звернулося з позовом до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, в якому просив визнати протиправним арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №41421853 від 03.02.2014 Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції; визнати протиправним арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №45243682 від 29.10.2014 Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, в частині накладення арешту на нерухоме майно: трикімнатна, загальною площею 66, 4 кв. м., житлового, площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції звільнити з-під арешту нерухоме майно: трикімната, загальною площею 66, 4 кв. м., житлового, площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

Так, у позовній заяві вказує, на протиправність оспорюваних у справі рішень.

Зазначає, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна. Разом з тим, у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту на вищезазначене майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.

Відповідач позов не визнав про що подав письмове заперечення (вх.№5269/15 від 26.03.2015). У своєму запереченні відповідач вказує, що оскільки сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням складає 3571,42 грн., що не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника не здійснювалось, а арешт на все майно боржника накладався для забезпечення виконання виконавчого документа.

Вказує, що станом на сьогоднішній день боржником по виконавчому провадженню ОСОБА_4 сума заборгованості не сплачена, зобов'язання покладені на неї виконавчим документом не виконані, тому відсутні жодні підстави зняття арешту з майна боржника відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просила позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні відповідач позов заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях, просив у позові відмовити.

Третя особа в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений у встановленому порядку.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 16.04.2008 року ОСОБА_4 уклала з ВАТ «Сведбанк» кредитний договір 1701/0408/71-066.

За умовами договору Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором був укладений Іпотечний договір від 16.04.2008 року за №1701/0408/71-066-Z-1.

За умовами договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором 1701/0408/71-066 від 16.04.2008 нерухоме майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 66, 4 кв. м., житловою площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

При цьому, як встановлено матеріалами справи згідно вказаного обтяження відступлено ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.

28.11.2012 ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до Договору факторингу №15 права вимоги за зобов'язаннями відповідача по кредитному та іпотечному договорах.

Матеріалами справи стверджено, що 13.03.2015 позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на майно третьої особи, у тому числі на майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 16.04.2008 року за №1701/0408/71-066-Z-1 накладено арешти:

- Арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №41421853 від 03.02.2014 року Відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції;

- Арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №45243682 від 29.10.2014 року відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції.

Підставою накладення вказаних арештів слугувало виконавче провадження по виконанню вимоги УПФУ в м. Рівне №ф-335 У від 03.04.2013 року про стягнення із ОСОБА_4 на користь УПФУ в м. Рівне заборгованості в розмірі 4572,42 грн.

При цьому, під час розгляду справи встановлено, що у ході проведення виконавчих дій виявлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, відтак 15.11.2013 року державним виконавцем керуючись п.2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу.

З огляду на вказану обставину, 17.10.2014 року до відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції надійшла заява управління Пенсійного фонду в м. Рівне з проханням повторно прийняти до виконання вимогу про сплату боргу №Ф-335 У від 03.04.2013 року та для забезпечення повного виконання виконавчого документа, керуючись ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження накласти арешт на все майно, що належить боржнику.

Постановами державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції від 29.10.2014 у рамках виконавчого провадження ВП №45243682 відкрито виконавче провадження з виконання вимоги №Ф -335У від 03.04.2013 та з метою повного та своєчасного виконання виконавчого документа накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4 у межах суми звернення стягнення 3571, 42 грн.

На думку суду такі рішення Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції є протиправними та необґрунтованими, тим самим нерухоме майно: трикімната, загальною площею 66, 4 кв. м., житлового, площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 підлягає звільненню з-під арешту.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, яким врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (по тексту постанови - ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За змістом ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до положень ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно положень ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

За змістом вимог ч. 6, 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України «Про заставу».

Аналогічні положення містяться у ст. 572 Цивільного кодексу України, згідно якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за наявності договорів іпотеки, укладених з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Судом встановлено, що державним виконавцем арешт на майно, до складу якого входить частина спірного нерухомого майна, накладено 03.02.2014 та 29.10.2014, тобто після передачі спірного майна в іпотеку, що порушує право іпотекодержателя на звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Враховуючи наведене, позивач має переважне право на погашення боргу ОСОБА_4 за іпотечним договором від 16.04.2008 №1701/0408/71-066-Z-1 за рахунок заставленого майна, а саме: трикімнатна, загальною площею 66, 4 кв. м., житлового, площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна. Разом з тим, у Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції були відсутні правові підстави для накладення арешту на вищезазначене майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.09.2013 №К/800/1343/13 та від 04.02.2014 №К/9991/74324/12.

Згідно частини сьомої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанови про накладення арешту на майно боржника.

Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до п.20 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013р. №8, публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №41421853 від 03.02.2014 Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції; арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №45243682 від 29.10.2014 Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, в частині накладення арешту на нерухоме майно: трикімнатна, загальною площею 66, 4 кв. м., житлового, площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є протиправними, а, відтак, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №41421853 від 03.02.2014 Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції.

Визнати протиправним арешт на все нерухоме майно на підставі постанови №45243682 від 29.10.2014 Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, в частині накладення арешту на нерухоме майно: трикімната, загальною площею 66, 4 кв. м., житлового, площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції звільнити з-під арешту нерухоме майно: трикімната, загальною площею 66, 4 кв. м., житлового, площею 39, 0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73, 08 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.