Ухвала суду № 43443182, 31.03.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/881/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

при секретарі - Щербак В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Юженергобуд» до Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Юженергобуд» звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000112201 від 27.02.2014 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року вказаний позов - задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 18.02.2014 по 20.02.2014 року відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Юженергобуд» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Примула-Дніпро» за період грудень 2012 року, з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ПП «Примула-Дніпро» за 4 квартал 2012 року, за результатами якої складено акт № 9/14-09-22-01/01630809 від 27.02.2014 року.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000112201 від 27.02.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 548152,50 грн., з яких 365435,00 грн. - за основним платежем, 182717,50 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з винесеним відповідачем податковим повідомленням-рішення позивач звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Юженергобуд» з огляду на викладене.

Відповідно до положень п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням, зокрема, товарів (у тому числі при їх імпорті) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно із положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням, зокрема, товарів, не підтверджені податковими накладними, не відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цього товару.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 30.11.2012 року між позивачем та ПП «Примула-Дніпро» укладено Договір поставки № 30-11 ребристих плит.

На виконання умов зазначеного Договору позивачем до суду надані податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт з доставки ребристих плит.

Крім того, позивачем надано до суду документи, що свідчать про використання придбаного товару (ребристих плит) у своїй підприємницькій діяльності.

Так, позивач в якості підрядника виконував будівельні роботи по замовленню ОП ЮУ АЕС на підставі договору № 1-2004 від 18.02.2013 року.

Використання придбаних плит підтверджується листом узгодження ціни на матеріали, актом приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2014 року.

Також, під час апеляційного розгляду справи, позивачем до суду надані документи первинно-бухгалтерської звітності, що підтверджують фактичне оприбуткування отриманого позивачем за спірним договором товару.

Зі змісту поданої відповідачем апеляційної скарги вбачається, що останній не заперечує, що первинні документи, в тому числі, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за перевіряємий період, належним чином оформлені, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також відповідають даним податкових декларацій.

Поряд з цим, в поданій апеляційній скарзі та в акті, складаним за результатами проведеної перевірки позивача, як на єдину підставу для скасування оскаржуваного судового рішення та правомірність донарахувань позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій з цього податку, апелянт посилається на висновки акту № 103/221/35809530 від 19.03.2013 року «Про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Примула-Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за період січень 2012-лютий 2013 року», яким встановлено відсутність підприємства за податковою адресою, а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), що унеможливлює здійснення керування господарськими операціями з боку керівника підприємства.

Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акту перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, посилання в ньому лише на акт, складений органом державної податкової служби відносно контрагента позивача, оскільки без визначення в акті перевірки і дослідження договорів позивача з його контрагентом, які на думку перевіряючих не відповідають закону, поставок та інших господарських операцій, умов цих договорів, їх виконання з посиланням на первинні документи, такі висновки не ґрунтуються на законодавстві і не можуть бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій відносно позивача.

Колегія суддів наголошує, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов'язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об'єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій для ПП «Примула-Дніпро» та відсутність у позивача, як покупця товару/послуг, права на податковий кредит з ПДВ, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати податковий кредит по господарських операціях з цими контрагентами.

Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Як вбачається з матеріалів справи, і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що не заперечувалось відповідачем та не спростовується судом першої інстанції.

Щодо посилань відповідача та суду першої інстанції стосовно відсутності у контрагента позивача основних фондів, складських приміщень, трудових резервів, що, на думку податкового органу, унеможливлює здійснення ними будь-якої господарської діяльності, колегія суддів зазначає, що позивач за законом не зобов'язаний був отримувати у контрагентів документи з метою доведення ким саме безпосередньо виконувались роботи за укладеними договорами або перевіряти кількість працюючих осіб контрагентів. Чинним законодавством чітко не регламентована обов'язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. Представник відповідача, також, не зміг надати пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентами. При цьому, колегія суддів наголошує, що в залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури.

Враховуючи викладене, посилання відповідача в акті перевірки, а так само в апеляційній скарзі, на той факт, що у ПП «Примула-Дніпро» для здійснення відповідних господарських операцій із позивачем були відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також те, що це підприємство не знаходиться за юридичною адресою, колегією суддів не приймаються до уваги з мотивів безпідставності та недоведеності.

Таким чином, оскільки висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується лише на висновках акту перевірки, складеного органом державної податкової служби відносно контрагента позивача, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, а так само під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт посилається лише на ті висновки, які викладено в акті перевірок, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Натомість, вказаним висновкам, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі (після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції).

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв