Постанова № 43439917, 01.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа№ 910/26087/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Агрикової О.В.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Громак В.О.

за участю представників сторін: від позивача - Супрун Т.В. представник за довіреністю;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Нова"

на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року

у справі № 910/26087/14 ( суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Нова"

про відшкодування шкоди в порядку регресу 46 937,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Нова" на користь Публічного акціонерного товариства "ХДІ страхування" страхове відшкодування в розмірі 46 937 (сорок шість тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 93 коп. та 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року по справі №910/26087/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було неправильно та неповно з'ясовані обставини справи, а також було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку апелянта, місцевим господарським судом не було прийнято до уваги те, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. За твердженням апелянта, позивач протягом року з дати ДТП не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, що відповідно до пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для відмови в задоволенні вимог страховика, який виплатив страхове відшкодування, а тому останній позбавляється права вимоги у порядку регресу до страховика, який застрахував майнові інтереси особи, визнаної винною у дорожньо-транспортній пригоді.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року апеляційну скаргу відновлено строк для подання апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія" Нова" та прийнято до провадження.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, просить суд рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з підстав викладених у відзиві.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія" Нова" своїх представників в судове засідання не направило. Про причини неявки суд не повідомило.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Разом з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду хоче звернути увагу апелянта на положення статті 22 Господарського процесуального кодексу України, за якою сторони мають добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин справа розглядається за відсутності відповідача, який повідомлений належним чином.

У відповідності до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

13.09.2012 року між позивачем як страховиком та Варавіним О.В., як страхувальником було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №602-000810-82, відповідно до умов якого страховиком було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля "Сітроен С4" д.р.н АА1339ІН./а.с.17-24/.

Відповідно до Довідки ДАІ № 9080129, 28.09.2012 року в м Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "Сітроен С4" д.р.н АА1339ІН., під керуванням Варавіна О.В. та автомобіля "Мітсубіші", д.р.н. АА6808НТ, під керуванням Трифонова Ю.В. та автомобіля "Опель" д.р.н. 8559ОМ під керуванням Лисіч Л.І./а.с.26/.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 09.11.2012 гр. Лисіч Л.І.. було визнано винниму вчиненні адміністративного правопорушення./а.с.30-31/.

Відповідно до страхового акту № 756-06/12-82 позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийняв рішення про сплату страхового відшкодування у розмірі 49632,93 грн./а.с.11/.

Позивач зазначає, що на підставі вище зазначеного, ним було виплачене страхове відшкодування в розмірі 46 937,93 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №1492 від 29.10.2012р./а.с.13/.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність Лисіч Л.І., застраховано у відповідача що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/291664, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванню збитків, завданих майну третіх осіб транспортним засобом автомобіль "Опель" д.р.н. 8559ОМ, ліміт за шкоду майну - 50 000,00 грн., франшиза - 0 грн.

20.08.2014 року позивач на адресу відповідача направив заяву про регресну вимогу Вих. №886-юр про виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу в розмірі 46 937, 93 грн./а.с.78/.

Доказів реагування на претензію матеріали справи.

У відповідності зі ст. 979 ЦК України та ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Виплата страхового відшкодування страхувальнику, в силу ст. 993 ЦК України, є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у страховика у межах фактичних витрат права вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічним чином вирішено вказане питання і у статті 27 Закону України "Про страхування", за приписами якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таке право позивач може реалізувати, звернувшись за виплатою і до страхової компанії (відповідача), яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка завдала шкоди, на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", адже за змістом ст. 3 цього Закону одним із принципів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є гарантоване забезпечення відшкодування шкоди потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд, з урахуванням вказаних норм матеріального права, погоджується з висновком суду першої інстанції у тому, що позивач, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за Договором добровільного страхування і виплативши застрахованій ним особі страхове відшкодування, набув право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу відповідача посилається на те, що відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів",підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Київський апеляційний господарський суд вважає посилання відповідача на обов'язковість звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу згідно пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" неспроможними, так як позивач може реалізувати своє право, передбачене ст.993 ЦК України, шляхом безпосереднього подання позову до суду протягом трьох років від дня виконання основного зобов'язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів у відповідності зі ст.ст.256, 257 та ч.6 ст.261 цього Кодексу, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.

Тієї ж самої позиції дотримується Вищий господарський суд України у справі №910/14367/14.

За приписами п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно позиції Верховного суду України, викладеній 28.08.2012 року за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 06.12.2011 року у справі № 23/279, страховик, потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування отримує право вимоги потерпілої особи та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. При цьому, право на подання регресного позову може бути реалізовано в межах загального строку позовної давності, який згідно вимог чинного законодавства складає три роки.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

За встановлених обставин, до виплати в порядку регресу із страховика, яким застраховано відповідальність винної особи належить сума 46 937, 93 грн., отже відповідні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані та доведені в частині стягнення 46 937, 93 грн. страхового відшкодування.

Доводи наведені в апеляційній скарзі Київським апеляційним господарським судом до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 20.01.2015 року у справі № 910/26087/14.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2015 року у справі №910/26087/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/26087/14 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді О.В. Агрикова

Л.В. Кропивна