Постанова № 43439901, 31.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2015 р. Справа№ 910/21768/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Авдеєва П.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 31.03.2015 року по справі № 910/21768/14 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" та публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 05.12.2014 року) у справі № 910/21768/14 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез"

до 1) Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК"

2) Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ "Запоріжбіосинтез" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ "НЕОС БАНК", ПАТ "Альфа-Банк" про визнання недійсним договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 910/21768/14 позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано публічне акціонерне товариство "НЕОС БАНК" надати приватному акціонерному товариству "Запоріжбіосинтез" належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014 року, в тій частині, в якій він не містить банківську таємницю. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" на користь Державного бюджету України 609,00 грн. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" на користь приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" 1 218,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач, ПрАТ "Запоріжбіосинтез", звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/121768/14 в частині не задоволення інших позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (зміну сторони у зобов'язанні) від 21.07.2014 року, який укладений між ПАТ "НЕОС БАНК" та ПАТ "АЛЬФА-БАНК" та заборонити ПАТ "НЕОС БАНК" та ПАТ "АЛЬФА-БАНК" та іншим особам вчиняти будь-які дії, що стосується предмета спору, а саме відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 року, апеляційну скаргу ПрАТ "Запоріжбіосинтез" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.01.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді Агрикова О.В., Мальченко А.О.

Також, з апеляційною скаргою звернувся відповідач-1, в якій просить, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/21768/14 в частині зобов'язання ПАТ "НЕОС БАНК", надати належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014 року та прийняти нове рішення яким в позові відмовити.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 року для розгляду апеляційної скарги ПАТ "НЕОС БАНК" у справі № 910/21768/14, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді Агрикова О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2015 року апеляційну скаргу ПАТ "НЕОС БАНК" у справі № 910/21768/14 прийнято до провадження та об'єднано для спільного розгляду з апеляційною скаргою ПрАТ "Запоріжбіосинтез", судове засідання призначено на 27.01.2015 року у складі колегії суддів: головуючий - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Мальченко А.О.

26.01.2015 року публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" на підставі ст. 96 ГПК України надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/21768/14 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

Згідно з розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченка Е.О. від 27.01.2015 року у зв'язку з виходом судді Рудченка С.Г. з лікарняного, а також формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, склад суду змінено на - головуючий суддя: Чорногуз М.Г., судді: Агрикова О.В., Рудченко С.Г.

Ухвалою від 27.01.2015 року, вищезазначена колегія суддів прийняла справу до свого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 року відкладено розгляд справи на 10.02.2015 року.

05.02.2015 року від ПАТ "НЕОС БАНК" надійшло клопотання про приєднання додаткових документів до матеріалів справи.

06.02.2015 року від ПАТ "Альфа-Банк" надійшли письмові пояснення по суті спору.

У судовому засіданні, призначеному на 10.02.2015 року, оголошено перерву до 24.02.2015 року.

23.05.2015 року від ПАТ "НЕОС БАНК" надійшло клопотання про приєднання додаткових документів до матеріалів справи.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Чорногуза М.Г. на лікарняному, відповідно до повторного автоматичного розподілу справ між суддями апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" та публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 05.12.2014 року) у справі № 910/21768/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Ільєнок Т.В., Куксова В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року прийнято апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" та публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" до провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено розгляд справи на 31.03.2015 року.

23.02.2015 року від публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.

10.03.2015 року від публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.

У зв'язку з перебуванням судді Ільєнок Т.В. у відпустці розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року здійснено заміну судової колегії та для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/21768/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєва П.В. та Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року по справі № 910/21768/14 прийнято апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" та публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" до провадження вищезазначеною колегією суддів.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва в частині не задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (зміну сторони у зобов'язанні) від 21.07.2014 року, який укладений між ПАТ "НЕОС БАНК" та ПАТ "АЛЬФА-БАНК" та заборонити ПАТ "НЕОС БАНК" та ПАТ "АЛЬФА-БАНК" та іншим особам вчиняти будь-які дії, що стосується предмета спору, а саме відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб.

Представник відповідача-1 був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва в частині зобов'язання ПАТ "НЕОС БАНК", надати належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014 року скасувати та прийняти нове рішення яким у позові відмовити повністю.

Представник відповідача-2 був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі відповідача-1 та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва в частині зобов'язання ПАТ "НЕОС БАНК", надати належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014 року скасувати та прийняти нове рішення яким у позові відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, апеляційна скарга відповідача-1 підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року по справі № 910/21768/14 - слід скасувати частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2010 року між відкритим акціонерним товариством "Банк Кіпру" (кредитодавець, правонаступником якого є відповідач-1) та приватним акціонерним товариством "Запоріжбіосинтез" (позивач, позичальник) було укладено кредитний договір № 44-147/2010.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 71 глави ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов'язався на умовах зазначеного договору відкрити позичальнику кредитну лінію (кредит) в сумі 400 000,00 (чотириста тисяч) доларів США, в тому числі на рефінансування заборгованості перед ПАТ "ІМЕКСБАНК" в сумі 243 990 доларів США та на поповнення обігових коштів для ведення статутної діяльності в сумі 156 010 доларів США строком з " 29" квітня 2010 року по " 27" квітня 2015 року зі сплатою 14% річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором межах і строках, а також виконати інші зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.

Під час виконання зобов'язань по кредитному договору між сторонами було підписано ряд додаткових угод про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 44- 147/2010 від 29.04.2010 року, якими сторонами змінювалися проценти за користування кредитом, порядок сплати комісій банку та погашення кредиту, процентів по кредиту.

Остаточно правовідносини між ВАТ "Банк Кіпру" та позивачем по кредитному договору № 44-147/2010 від 29.04.2010 року, були оформлені між сторонами 06.03.2014 року шляхом підписання додаткової угоди № 6 до кредитного договору № 44-147/2010 від 29.04.2010 року, якою сторони суттєво змінили умови кредитного договору, а саме виклали його у новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 6 кредитодавець зобов'язався, на умовах зазначеного договору, відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію (кредит) в сумі, що не може перевищувати 498 000,00 (чотириста дев'яноста вісім тисяч) доларів США 00 центів на строк до 27 квітня 2015 року (включно) зі сплатою змінної процентної ставки за користування кредитом, розрахованою згідно з п. 1.1.1 договору, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором рамках і строках та виконати інші свої зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.

Пунктом 4.1.3. кредитного договору № 44-147/2010 від 29.04.2010 сторонами було погоджено, що зобов'язання кредитора за договором є відкличними (кредитор має право в односторонньому порядку відмовитись від своїх зобов'язань за цим договором без будь - якого обґрунтування своєї відмови).

21.07.2014 року між публічним акціонерним товариством "НЕОС БАНК" (відповідач-1, клієнт, правонаступник ВАТ"Банк Кіпру") та публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (відповідач-2, фактор) укладено договір факторингу № 1 (договір факторингу).

За своєю правовою природою договір факторингу № 1 від 21.07.2014, про визнання недійсним якого просить позивач є договором факторингу, укладання якого регулюється Главою 73 ЦК України.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України).

За приписами ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно п. 2.1. договору факторингу клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор, шляхом надання фінансової послуги клієнту, набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та сплачує клієнту грошові кошти в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому договором.

При цьому, сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимог по договорам забезпечення відступаються/передаються клієнтом фактору за цим договором на основі "як є", остаточно та назавжди, та ні за яких обставин не підлягають поверненню фактором клієнту (окрім повернення грошових коштів згідно п. 5.3. цього договору або за наявності письмової згоди сторін) без надання будь - яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у договорі.

Після переходу прав вимоги заборгованості до фактора, останній має право нараховувати, в якості нового кредитора у зобов'язанні, проценти комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними зобов'язань за кредитними договорами по сплаті обов'язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання договору, але настане у майбутньому.

Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в дату відступлення, якою є дата укладення договору, після чого фактор стає новим кредитором у зобов'язанні по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення договору також складають та скріплюють своїми печатками акт прийому - передачі реєстру заборгованості, за формою, встановленою в додатку № 2 до договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, що буде визначена сторонами окремо, про що сторони підписують акт прийому - передачі, що є додатком № 5 договору.

Пунктом 2.5. договору факторингу визначено, що фактор зобов'язується надіслати письмові повідомлення боржникам про відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості, підготовлені за формою, встановленою в додатку № 3 до договору. Клієнт зобов'язується забезпечити фактора оформленими повідомленнями про відступлення фактору прав вимоги заборгованостей, а фактор зобов'язується самостійно (без участі) забезпечити надіслання таких повідомлень від імені клієнта боржникам.

Внаслідок укладання договору фактор відповідач-2 набув статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 року, позичальником згідно якого є позивач, на загальну суму 204 066, 93 доларів США, з яких 202 233, 00 доларів США заборгованості по основній сумі кредиту та 1 853, 93 доларів США заборгованість по процентам.

Договір факторингу підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Статтею 1080 ЦК України визначено недійсність заборони відступлення права грошової вимоги. Згідно зазначеної статті договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 року було направлено позивачу відповідачами та отримано ним.

Приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез", вважаючи, що неотримання згоди боржника на укладення договору факторингу від 21.07.2014 року є підставою для визнання його недійсним, звернулося до суду з даним позовом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Позивач просить суд визнати недійсними договір факторингу від 21.07.2014 року, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що відповідної згоди на заміну кредитора у зобов'язанні він не надавав.

Наведені доводи позивача відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У даному випадку кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 року не передбачено обов'язковості отримання згоди від боржника на відступлення права вимоги.

Отже, умовами кредитного договору не встановлено, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише у випадку надання згоди боржником.

Відповідно до ст. 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Таким чином, навіть у випадку наявності домовленості між публічним акціонерним товариством "НЕОС БАНК" (клієнт за оскаржуваним договором) та приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез" (боржник) про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження, оскаржуваний договір факторингу є дійсним.

У даному випадку відсутні не тільки будь - які домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження, а і умова щодо обов'язковості отримання згоди від боржника на укладання договору факторингу.

За наведених обставин, згода приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" на відступлення права грошової вимоги не потрібна.

Виходячи з наведеного, відсутні правові підстави для визнання недійсним договору факторингу № 1 від 21.07.2014 року, укладеного між публічним акціонерним товариством "НЕОС БАНК" (відповідач-1, клієнт) та публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (відповідач-2, фактор).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Що стосується вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача-1 надати оригінал спірного договору від 21.07.2014 року, то вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

За приписами ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

В п. 1 ст. 1082 ЦК України зазначено, що божник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмові повідомлення про відстулення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здіснений платіж.

Тобто закон не вимагає від клієнта чи фактора надіслання боржникові оригінала договору факторинга чи його копію, а лише зобов'язує надати йому відповідне повідомлення.

Таке повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором від 25.07.2014 року № 500051 було направлено позивачу.

Отримання цього повідомлення, підтверджується листом директора ПрАТ "Запоріжбіосинтез" № 595 від 05.09.2014 року, який адресовано Голові Правління ПАТ "Альфа-Банк" (а.с. 70, т. 2), в якому директор позивача просив поновити фінансування за кредитним договором укладеним між позивачем та відповідачем-1.

З копії договору факторингу вбачається, що в його тексті містяться конфідикаційна інформація стосовно інших боржників ПАТ "Неос Банк".

Крім того, як вбачається з матеріалів справи в них наявна копія спірного договору факторингу від 21.07.2014 року і позивач не був позбавлений права ознайомитись з матеріалами справи та зробити відповідні ксерокопії.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства позивач не обґрунтував у чому саме порушуються його права у разі не надання йому договору про відступлення права грошової вимоги відповідачем-1 відповідачу-2.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку щодо того, що виходячи з приписів статті 16 ЦК України, позивачем не вірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Щодо посилань скаржника (позивача) на те, що 16.07.2014 року публічне акціонерне товариство "БАНК КІПРУ" (відповідач - 1), місцезнаходження: Україна, 03035, місто Київ, вулиця Урицького, будинок № 45, ідентифікаційний код 19358784, змінило найменування та місцезнаходження на Публічне акціонерне товариство "НЕОС БАНК", місцезнаходження: Україна, 03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок № 45. та не повідомило про зазначене позивача, колегією суддів не береться до уваги, оскільки це не є підставою для визнання договору факторингу від 21.07.2014 року не дійсним.

При таких даних, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ПАТ "Неос Банк" і вважає, щоь вона підлягає задоволенню.

Що стосується посилань позивача на те, що вони з відповідачем-1 нерозривно пов'язані, то вони до уваги не беруться з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

В цілому перелік зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, визначений ст. 515 ЦК України, є невичерпним, тобто в кожному разі суду необхідно аналізувати зв'язок прав кредитора у зобов'язанні з його особою.

Посилаючись на ст. 515 ЦК України позивач зазначає, що він нерозривно пов'язаний з відповідачем - 1 (кредитором), тому що без надання чергового траншу робота в підприємстві буде паралізована. За переконанням суду, така обставина справи не підтверджує жодним чином, що права кредитора (відповідача - 1) у даному зобов'язанні - кредитному зобов'язанні нерозривно пов'язані з його особою (з особою кредитора). Внаслідок цього, доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття частково невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року було прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" задоволенню не підлягає, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове, яким у позові відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги відповідача-1, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 05.12.2014 року) у справі № 910/21768/14 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 05.12.2014 року) у справі № 910/21768/14 задовольнити.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/21768/14 скасувати в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове, яким у позові відмовити.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" (69069, м. Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 17; ідентифікаційний код 05379553) на користь публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код 19358784; в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження") 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу на виконання постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 року у справі № 910/21768/14 залишити без змін.

7. Матеріали справи № 910/21768/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

П.В. Авдеєв