Рішення № 43438841, 02.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/4576/2015 Головуючий у першій інстанції - Коробенко С.В.

Доповідач - Оніщук М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Оніщука М.І.,

суддів Українець Л.Д., Крижанівської Г.В.,

при секретарі Троц В.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ІваненкоМ.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року по цивільній справі позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок», в якому просила визнати незаконним наказ про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що її звільнення є незаконним, оскільки в день звільнення з роботи, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників, вона перебувала на у щорічній відпустці та на лікарняному.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01.08.2014 в задоволенні позову відмовлено, однак змінено дату звільнення позивача на 01.02.2014.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.10.2014 змінено рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.08.2014 в частині дати звільнення позивача та визначено дату звільнення 29.01.2014. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.02.2015 скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 20.10.2014, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вважає, що висновок суду про відсутність підстав для поновлення її на роботі неправомірним, оскільки судом не застосовано положення ч. 3 ст. 40, ст. 235 КЗпП України за якими не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період відпуски. У разі звільнення працівника без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував за її безпідставністю і необґрунтованістю та просив рішення суду залишити без змін, оскільки воно ухвалене у відповідності з вимогами закону.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачку було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників з дотриманням процедури вивільнення працівників, але під час її перебування на лікарняному, що є підставою для зміни дати її звільнення з роботи, а також для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності.

З вказаним висновком суду погодитись неможливо, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працювала інженером-проектувальником першої категорії відділу енергоспоруд № 55 ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок».

22.01.2014 її було звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачка вказувала на те, що на день звільнення її з роботи вона перебувала на лікарняному, що є підставою для поновлення її на роботі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 2, 3 вказаної статті імперативно встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.

Отже, факт тимчасової непрацездатності працівника унеможливлює виконання ним своїх трудових обов'язків з поважних причин і на законних підставах звільняє його від їх виконання та відповідальності за їх невиконання.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ч. 3 ст. 40, ч. 2 ст. 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України не перевірив та не дав належної оцінки доводам позивача про те, що її звільнення проведено у період її тимчасової непрацездатності.

Крім того, ухваливши рішення про зміну дати звільнення, суд неправильно застосував положення ч. 1 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі, а відтак Закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника, в даному випадку - поновлення на роботі.

Також, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Однак, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок). Зокрема, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату (дохід), заробітна плата позивачки за останні два місяці, що передували дню звільнення (листопад, грудень 2013 року) становить 5 162 грн. (2 581,00 грн. + 2 581,00 грн.) (а.с. 163).

Загальна кількість відпрацьованих днів за листопад, грудень 2013 року становить 43 дні (листопад 21 день + грудень 22 дні).

Відтак, середньоденна заробітна плата позивача становить 120 грн. 05 коп. (5 162,00 грн. : 43 дні).

Час вимушеного прогулу відповідно до матеріалів справи становить з 23.01.2014 по 02.04.2015 (день ухвалення рішення про поновлення на роботі).

На підставі листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 кількість робочих днів за визначений період часу (23.01.2014 - 02.04.2015) складає 302 дні (січень 2014 - 7 днів, лютий 2014 - 21 день, березень 2014 - 20 днів, квітень 2014 - 21 день, травень 2014 - 19 днів, червень 2014 - 19 днів, липень 2014 - 23 дні, серпень 2014 - 20 днів, вересень 2014 - 22 дні, жовтень 2014 - 23 дні, листопад 2014 - 20 днів, грудень 2014 - 23 дні, січень 2015 - 19 днів, лютий 2015 - 21 день, березень 2015 - 21 день, квітень 2015 - 2 дні), а отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає сплаті позивачу, становить 36 135 грн. 05 коп. (120,05 грн. х 302 дні).

Пунктом 6 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Разом з цим, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, в резолютивній частині рішення окрім визначеної судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід вказувати про виплату цієї суми з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів.

Також, у відповідності з вимогами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Врахувавши вимоги вказаної норми закону, встановивши порушення трудових прав позивача та виходячи з вимог розумності і справедливості, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вказаної вимоги та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.

Водночас, колегія суддів не вбачає за можливе задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача видати дублікат трудової книжки без відповідних записів про звільнення, з огляду на її передчасність.

Так, у відповідності до п. 2.10 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993, при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаного недійсним, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Як встановлено судом і не заперечувалось сторонами, позивачка не зверталась до відповідача з проханням видати дублікат трудової книжки без записів про звільнення, а відтак відповідачем з цього питання жодного рішення не приймалось.

У відповідності з вимогами ст. 3 ЦПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси.

Крім цього, не підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки позивачем не доведено надання такої допомоги адвокатом, або іншим фахівцем в галузі права (ч. 1 ст. 84 ЦПК України), а також не надано документального підтвердження таких витрат (ч. 1 ст. 88 ЦПК України).

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а тому, рішення суду, у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову - визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Також, оскільки позивач на користь якого ухвалено рішення звільнений від сплати судового збору, то у відповідності з вимогами ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 361 грн. 35 коп. (за вимоги про стягнення середнього заробітку - 1%) та 243 грн. 60 коп. (за вимоги про відшкодування моральної шкоди - мінімальна ставка, передбачена Законом України «Про судовий збір»), а всього 604 грн. 95 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 88, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 367 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати наказ Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» № 13-к від 22.01.2014 «Про звільнення ОСОБА_2» з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників - незаконним.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді інженера-проектувальника першої категорії відділу енергоспоруд № 55 Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» з 22.01.2014 року.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок» (м. Київ, вул. Солом'янська, 3, ідентифікаційний код 01168185) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.01.2014 по 02.04.2015 в розмірі 36 135 (тридцять шість тисяч сто тридцять п'ять) грн. 05 коп. з утриманням податків і інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок»(м. Київ, вул. Солом'янська, 3, ідентифікаційний код 01168185) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) моральну шкоду в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаціно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв'язок»(м. Київ, вул. Солом'янська, 3, ідентифікаційний код 01168185) на користь держави судовий збір в сумі 361 (триста шістдесят одна) грн. 35 коп. та 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп., а всього 604 (шістсот чотири) грн. 95 коп.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді