Ухвала суду № 43438255, 02.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 750/12533/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лямзін Н.Ю. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

02 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м.Чернігові ради на постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 16 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м.Чернігові ради до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року, позивач звернувся до Деснянського районного суду м.Чернігова з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області про скасування постанови про накладення штрафу. Свої позовні вимоги мотивував тим, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки судове рішення не виконується з поважних причин, а саме, через відсутність державного фінансування на соціальні виплати. Просив суд скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області Ващенка А.В. про накладення штрафу від 19 листопада 2014 року, яка була винесена при виконанні виконавчого листа №2-а/2506/430/12, виданого Деснянським районним судом м.Чернігова.

Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 16 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Відповідно ч.6 ст.12 КАС України, під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).

Особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, однак в судове засідання не з»явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов»язкова, колегія суддів відповідно ч.4 ст.196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.

Згідно ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області знаходиться виконавчий лист №2-а/2506/430/12, виданий Деснянським районним судом м.Чернігова 17.09.2013 року про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради здійснити ОСОБА_3 перерахунок щорічної допомогу на оздоровлення за 2011 рік, встановленому ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" тобто в розмірі 5 мінімальних заробітних плат та провести відповідні доплати, з врахуванням виплачених сум.

02.12.2013 року згідно постанови про відкриття виконавчого провадження та розпорядження державного виконавця Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м.Чернігові ради було здійснено перерахунок ОСОБА_3 щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно вказаного перерахунку сума до виплати стягувачу становить 5245 грн.

Проте, виплата коштів не здійснена боржником у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів.

19 листопада 2014 року державним виконавцем винесено постанову, яка є предметом оскарження, про накладення штрафу на боржника.

Підставою до прийняття зазначеного рішення стало невиконання судового рішення Деснянського районного суду м. Чернігова, на підставі якого видано виконавчий лист №2-а/2506/430/12 від 19.11.2014 року.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Однією із основних засад судочинства, передбачених частиною другою статті 129 Конституції України, є обов'язковість судового рішення, що надає йому властивості закону у справі, в якій воно ухвалено, та зобов'язує усі органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, об'єднання громадян, інших організацій, громадян та юридичних осіб виконувати його в обов'язковому порядку.

Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства

юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень,неупереджено,своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно положень частини першої статті 89 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника.

Виходячи зі змісту цієї норми, судове рішення не може бути виконано лише за наявності поважних причин, які роблять неможливим його виконання у встановлений державним виконавцем строк. Зокрема, до таких причин відносяться обставини, за яких виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню. Перелік зазначених обставин наведено у частині першій статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі: 1) смерті, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво; 2) визнання стягувача або боржника недієздатним; 3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо згідно з умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях; 4) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; 5) прийняття судом до розгляду скарги на постанову органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення; 6) зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право; 7) зупинення судом реалізації арештованого майна; 8) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах; 9) здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або ліквідації банку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 10) сплати боржником або іншим гарантом у встановленому законодавством порядку (у тому числі за договорами про відшкодування ядерної шкоди) коштів на відшкодування ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності оператора ядерної установки. Для обчислення сплачені кошти підлягають перерахуванню у Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнародним валютним фондом, за офіційним курсом Національного банку України на день сплати; 11) прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду; 12) звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 8 цього Закону; 13) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення; 14) наявності коштів за договорами банківського рахунку або банківського вкладу, які боржник не має права вимагати до закінчення строку дії таких договорів, у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення; 15) внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу"; 16) затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство; 17) прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації; 18) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Позивачем не наведено жодного переконливого доводу, який би свідчив про поважність причин невиконання судового рішення.

Відсутність коштів на рахунку боржника чи порушення строків фінансування є однією з підстав до відстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (частина перша статті 263 КАС України), а не виконання судового рішення взагалі.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки, державний виконавець діяв у спосіб та в межах, передбаченими Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2015 року №К/800/68659/14, від 15 січня 2015 року №К/9991/17057/12.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м.Чернігові ради - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 16 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 07 квітня 2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 02 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.