Постанова № 43438216, 02.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2015 р. Справа № 917/1590/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - Старчик А.А. (дов. №14-90 від 18.04.2014 р.)

відповідача - Міняйло Г.Ю. (дов. №29-14/17 від 05.01.2015 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№387П/1-8) на рішення господарського суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава

про стягнення 40404355,32 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому після уточнень просив стягнути з ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" 40404355,32 грн. заборгованості за порушення умов договору №75-ТЕ(Р)-24 від 25.09.2013 р. купівлі-продажу природного газу, з яких: 30057120,06 грн. - основний борг, 3172670,78 грн. - пеня, 5923909,77 грн. - інфляційні нарахування, 1250654,71 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 р. у справі №917/1590/14 (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 316527,90 грн. пені, 1248002,83 грн. 3% річних, 5596968,63 грн. інфляційних нарахувань та 72470,49 грн. судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення 2856142,88 грн. пені, 2651,88 грн. 3% річних, 326941,14 грн. інфляційних нарахувань - відмовлено. В частині позовних вимог щодо стягнення 30057120,06 грн. основного боргу провадження у справі припинено в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції в частині зменшення заявленого до стягнення розміру пені не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Просить рішення господарського суду в частині зменшення розміру пені скасувати та прийняти в цій частині нове, яким стягнути з відповідача 2855403,70 грн. пені, в стягненні якої господарським судом було відмовлено (не врахувавши, що судом відмовлено в частині стягнення 2856142,88 грн. пені). В іншій частині оскаржуване рішення просить залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що норми матеріального права з питань зменшення пені судом застосовані до спірних правовідносин вірно. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2013 р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Полтавським ОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" (покупець) укладено договір №75-ТЕ(Р)-24 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору (т. 1 а. с. 13-16).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що продавець передає покупцеві у вересні 2013 року газ в обсязі 62 831 210 тис. куб. м, спожитий покупцем у період січень-серпень 2013 року.

Відповідно до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20 % - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн.

За умовами пункту 6.1 договору оплата за газ, що передається згідно п. 2.1. договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі газу, зазначеному у п. 3.3.договору.

Термін дії, встановлений п. 11.1 договору, до 30 вересня 2013 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Продавець протягом січня-серпня 2013 року зобов'язання за договором з постачання природного газу виконав, передавши покупцю природний газ у обсязі 62831,21 тис. мі на загальну суму 82258620,18 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (т. 1 а. с. 17-36).

Покупець зобов'язання у встановлені договором строки не виконав, борг за отриманий природний газ своєчасно не сплатив, що стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до господарського суду з позовом про стягнення 40404355,32 грн.

Приймаючи рішення господарський суд, врахував наявність укладеного між сторонами договору про організацію взаєморозрахунків, оплату вартості газу, дійшов висновку про припинення провадження в частині стягнення основного боргу. Крім того, здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, а також зменшивши суму на 90%, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 316527,90 грн. пені, 1248002,83 грн. 3 % річних та 5596968,63 грн. інфляційних нарахувань, визнавши їх підтвердженими документально та нормами матеріального права, не спростованими відповідачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2014 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про організацію взаєморозрахунків №569/30, сторонами якого також є Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департамент фінансів Полтавській обласної державної адміністрації, Департамент житлово-комунального господарства Полтавській обласної державної адміністрації (т. 1 а. с. 193-196).

Предметом договору від 02.10.2014 р. є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14, п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою КМУ від 29.01.2014 р. за №30 (п. 1. договору).

Відповідно до умов договору від 02.10.2014 р. сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором у загальному розмірі 30057120,06 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету.

Пунктом 10.2 договору від 02.10.2014 р. сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору №75-ТЕ(Р)-24.

Пунктом 15 договору сторони обумовили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Таким чином, відповідно до вимог статті 604 Цивільного кодексу України сторони по справі замінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки природного газу новим зобов'язанням про оплату відповідачем на користь позивача обсягів газу вартістю 30057120,06 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету, припинивши первісне зобов'язання в цій частині.

Строк виконання нового зобов'язання пов'язаний з моментом перерахування територіальним органом Казначейства грошових коштів з державного бюджету.

Згідно матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання по даному договору виконав, сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 30057120,06 грн. на підставі договору про організацію взаєморозрахунків, що підтверджується платіжним дорученням №8 від 03.10.2014 р. (т. 1 а. с. 197).

Таким чином, сума боргу у розмірі 30057120,06 грн. відповідачем сплачена.

Колегія суддів зазначає, що укладення договорів про проведення взаєморозрахунків за рахунок субвенцій з державного бюджету в силу вимог чинного законодавства є диспозитивним правом його учасників. Про припинення первісного зобов'язання свідчить також факт погодження сторонами у п. п. 2 п. 10 договору про взаєморозрахунки обов'язку не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду Сумської області про припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

В позовній заяві позивач просить стягнути з ТОВ "Сумитеплоенерго" пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасні розрахунки з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України. боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2. договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи, позивачем було нараховано пеню в сумі 3172670,78 грн. (т. 1 а. с. 9-12).

Перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій в цій частині суд першої інстанції зазначив, що вірною сумою до стягнення є 3165279,04 грн.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 90 %, дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про його задоволення з огляду на таке.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

За приписами ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, що підприємство відповідача є суб'єктом господарювання зі специфічним видом діяльності - виробництво теплової енергії, що споживається населенням, підприємствами, установами та організаціями Полтавщини.

Наявність заборгованості пояснюється не тільки незадовільним фінансовим станом відповідача, а й об'єктивними причинами, які підтверджені документально. Зокрема, заборгованістю Державного бюджету України з різниці в тарифах.

Сума пені нарахована позивачем виключно на грошові зобов'язання з вересня по грудень 2013 року за договором в сумі 30057120,06 грн., що є заборгованістю з різниці в тарифах.

Відповідач не може впливати на компенсації з Державного бюджету України, на пільги і субсидії, які надаються споживачам підприємства на оплату послуг з централізованого опалення відповідно до нормативних актів України.

На момент винесення рішення відповідачем повністю здійснено оплату отриманих за договором № 75-ТЕ(Р)-24 від 25.09.2013 р. купівлі-продажу обсягів природного газу.

З огляду на наведене, застосування до відповідача штрафних санкцій у повному обсязі у розмірі 3165279,04 грн. може привести до погіршення тяжкого фінансового стану відповідача, яке забезпечує життєво необхідними послугами населення та соціальну сферу в місті Полтава, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності.

Погоджуючись із зменшенням стягнення неустойки на 90%, у відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України та на підставі п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України., колегія суддів враховує ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, а саме той факт, що відповідачем повністю здійснено оплату за поставлений газ, а також те, що несвоєчасній оплаті сприяла наявність значної заборгованості відповідача перед позивачем.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що розмір зменшеної пені не є співрозмірним в контексті інтересів сторін, а суд не об'єктивно оцінив всі обставини у їх сукупності, не спростовують висновків суду.

Колегія суддів вважає, що зменшена з 3165279,04 грн. до 316527,90 грн. сума пені є адекватною відповідальністю за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.

Дослідивши наявні в матеріалах справи надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно визнав позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1248002,83 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5596968,63 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 р. у справі №917/1590/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09.12.2014 р. у справі №917/1590/14 залишити без змін.

Повна постанова підписана 06.04.2015 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Черленяк М.І.