Рішення № 43419572, 26.03.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/334/15-ц

2/201/1045/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2015 року м. Дніпропетровськ Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Демидової С.О.

при секретарі Пєронкові М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, відшкодування моральної шкоди по зустрічному позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких Ольга Олександрівна про стягнення коштів, та позову третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання договору купівлі - продажу від 04 грудня 2014 року недійсним, визнання договору купівлі - продажу укладеним між ним та ОСОБА_2 дійсним, визнання права власності на квартиру та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 11 жовтня 2000 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1. В 2002 році він вирішив придбати у відповідачів вказану квартиру, про що сторони домовилися та на підтвердження своїх намірів 07 квітня 2002 року в якості завдатку позивач передав ОСОБА_2 суму еквівалентну 350 доларів США. 26 квітня 2002 року позивач передав ОСОБА_2 суму еквівалентну 2 700 доларів США про що склали розписку.

В зв'язку з тим що відповідачі самі не бажали займатися оформленням документів ОСОБА_2 того ж дня надала доручення на ім*я позивача на розпорядження квартирою.

05 червня 2002 року позивачем в БТІ було отримано довідку характеристику на спірну квартиру, після чого він одразу звернувся до нотаріуса для оформлення договору купівлі - продажу однак у нотаріуса дізнався що на вказану квартиру накладено арешт.

29 серпня 2002 року ним знов було передано відповідачам грошову суму еквівалентну 200 доларів США, після чого було нотаріально посвідчено договір завдатку переданих грошових коштів у сумі 18 710 грн., еквівалентній 3 350 доларів США та 20 300 грн. еквівалент - 3 650 доларів США, залишок в розмірі 1 590 грн. еквівалент 300 доларів США, він зобов'язався передати по завершенню оформлення договору купівлі - продажу.

В березні 2003 року він звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 завдатку. 25 квітня 2003 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська його позовні вимоги було задоволено та стягнено з ОСОБА_2 завдаток в сумі 37 420 грн.

05 березня 2004 року ВДВС Амур - Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська відкрито виконавче провадження на виконання судового рішення, однак до теперішнього часу рішення суду так і не виконано.

18 квітня 2014 року він знову передав ОСОБА_3 в якості завдатку 1 000 грн., про що мається розписка.

Наприкінці квітня 2014 року ОСОБА_3 передав йому копію рішення про зняття з реєстрації ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1.

06 січня 2015 року в спірній квартирі з*явився незнайомий чоловік та повідомив його про те, що 04 грудня 2014 року він придбав спірну квартиру, та є її власником, а тому попрохав позивача звільнити його власність.

Тому позивач посилаючись на норми ст. 215 ЦК України просить визнати договір купівлі - продажу від 04 грудня 2014 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - недійсним, визнати дійсним договір купівлі - продажу укладений між ним та ОСОБА_2, визнати за ним право власності на спірну квартиру, та стягнути моральну шкоду.

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння та зобов'язати ОСОБА_8 звільнити належну йому на праві власності квартиру.

В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що на підставі договору купівлі - продажу від 04 грудня 2014 року він є власником квартири АДРЕСА_1. Договір купівлі - продажу був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Буцьких О.О. та внесений до державного реєстру реєстрації права власності 04 грудня 2014 року об 11 годині 30 хв. за № 7936463. Отже ОСОБА_4 є власником спірної квартири в якій на даний час проживає ОСОБА_1 який перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися на свій розсуд його власністю. Тому ОСОБА_4 з посиланням на норми ст.ст. 319, 321, 387 ЦК України просить суд витребувати від ОСОБА_1 належну йому на праві власності спірну квартиру та зобов'язати останнього звільнити належну йому на праві власності квартиру.

ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з позовними вимогами про відшкодування доходів отриманих від безпідставно набутого майна. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що в 2000 році вона стала власником спірної квартири. В 2002 році вона з чоловіком вирішила продати спірну квартиру в зв*язку з чим попередньо домовилися з ОСОБА_1. 26 квітня 2002 році на ім*я ОСОБА_1 було надано доручення на розпорядження зазначеною квартирою. 29 серпня 2002 року між ОСОБА_2 та позивачем було укладено договір завдатку на загальну суму 18 710 грн. в договорі завдатку було обумовлено, що договір купівлі - продажу буде укладено на певну дату, однак при підготовці документів було з'ясовано, що на спірну квартиру накладено арешт. 25 квітня 2003 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 подвійної суми завдатку. Отже з 25 квітня 2003 року ОСОБА_1 безпідставно користувався спірною квартирою, тому ОСОБА_2 посилаючись на норми ст.ст. 1212, 1213, 1214 ЦК України просить суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь 61 2000 грн. у якості відшкодування за безпідставно набуте майно.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 первісні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та позовних вимог ОСОБА_4 заперечувала, пояснивши що ОСОБА_1 є власником квартири, оскільки в повній мірі сплатив за неї грошові кошти.

Предстник ОСОБА_2 підтримала заявлені позовні вимоги про відшкодування за безпідставно набуте майно, заперечувала проти задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Представник ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення первісних позовних вимог та підтримала заявлені позовні вимоги про витребування майна у ОСОБА_1 та зобов'язання звільнити спірну квартиру

Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. в судове засідання не з*явилася про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надали заяву про слухання справи за її відсутності.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги третьої особи ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як встановлено в судовому засіданні, 11 жовтня 2000 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі - продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Білоус С.В. /а.с. 11/ та реєстраційним посвідчення від 29 листопада 2000 року /а.с. 10/.

07 квітня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про завдаток відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 суму еквівалентну 300 доларам США за продаж квартири АДРЕСА_1, загальна вартість квартири становить сума еквівалентна 3 650 доларам США, строк виконання договору встановили до 20 квітня 2002 року /а.с.12/

26 квітня 2002 року ОСОБА_2 написано розписку на отримання від ОСОБА_1 суми еквівалентної 2 700 доларів США за продаж квартири /а.с. 13/

Того ж дня ОСОБА_2 надала на ім*я ОСОБА_1 доручення на розпорядження спірною квартирою, строк дії доручення до 26 квітня 2005 року /а.с. 14/

29 серпня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір завдатку на отримання 18 710 грн., залишок 1 590 грн. ОСОБА_1 зобов'язався виплатити ОСОБА_2 після оформлення договору купівлі продажу /а.с. 15/.

25 квітня 2003 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було винесено рішення яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму подвійного завдатку в розмірі 37 420 грн. /а.с. 16/

05 березня 2004 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Амур - Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська відкрито провадження по виконанню рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2003 року /а.с.18/

19 листопада 2004 року державним виконавцем накладено арешт на спірну квартиру /а.с. 19-20/

У відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України, якщо зміст правочину суперечить Цивільному Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, він може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1,3,4,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України п. 7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосування наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно п.п. 2.1 та 2.4 розділу 2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна за динними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При укладенні вказаних договорів нотаріус перевіряє відсутність обтяження нерухомого майна іпотекою за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 грудня 2014 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 /а.с. 63/.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договорм є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

ОСОБА_1 при пред'явленні позовної вимоги про визнання договору купівлі - продажу від 04 грудня 2014 року не зазначено підстав визнання договору недійсним. Крім того ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі - продажу від 04 грудня 2014 року, а отже відповідно діючим нормам не може вимагати визнання його недійсним

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задовлення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу від 04 грудня 2014 року недійсним.

Стосовно вимоги ОСОБА_1 про визнання договору завдатку від 29 серпня 2002 року, посвідченого нотаріусом Верба В.Н. та розписки від 31 січня 2014 року складену та підписану ОСОБА_3 письмовими доказами, що підтверджують наявність договору про купівлю продаж квартири АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд не може прийняти до уваги оскільки правовідносини по договору завдатку від 29 серпня 2002 року припинилися, ще 25 квітня 2003 році, а саме в момент винесення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_11 подвійної суми завдатку у розмірі 37 420 грн., тобто договір завдатку втратив свою силу шляхом стягнення подвійного розміру завдатку. На сьогоднішній день не існує жодного чинного документу, який би засвідчував перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_1.

Отже ОСОБА_1 не надано суду жодного належного доказу на підтвердження факту укладення між ним та ОСОБА_2 договору купівлі - продажу спірної квартири, оскільки сам договір купівлі - продажу не укладався, а договір завдатку не передбачає перехід права власності на нерухоме майно, крім того він закінчив свою дію через стягнення подвійного розміру завдатку судовим рішенням від 25 квітня 2003 року.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд враховує наступне.

У відповідності до ст.1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що ОСОБА_1 ні в судовому засіданні ні матеріалами справи не підтверджено факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру, тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування доходів отриманих від безпідставно набутого майна суд вважає недоведеними виходячи з наступного.

Судом встановлено та не оскаржується сторонами, що з 2002 року в квартирі АДРЕСА_1, яка на той час належала ОСОБА_2 на праві власності, на підставі укладеного договору залога проживав ОСОБА_1

25 квітня 2003 року після винесення рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 подвійного завдатку, останній безпідставно проживає в спірній квартирі, а тому ОСОБА_2 вважає, що порушено її право як власника квартири, тому звернулася до суду з позовною вимогою про відшкодування ОСОБА_1 грошових коштів за безпідставно набуте майно.

Як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 - з дозволу ОСОБА_1 він мешкає в спірній квартирі, однак ніякої оплати за проживання в ній не сплачує.

ОСОБА_2 посилається на те, що оскільки в спірній квартирі сам ОСОБА_1 не проживав та в неї є достатньо підстав вважати, що він здавав спірну квартиру в оренду та отримував за це грошові кошти.

Відповідно до ст.1212 ЦКособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ст. 1213 ЦК Українинабувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідно до ст. 1214 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Оскільки ОСОБА_1 на даний час не повернув квартиру законному власнику, ОСОБА_2 просила стягнути з нього грошові кошти у розмірі 61 200 грн. У якості відшкодування за безпідставно набуте майно, а саме за період з 25 квітня 2003 року (з моменту винесення Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська рішення про стягнення подвійного завдатку) по 04 грудня 2014 року ( дата укладення договору купівлі - продажу спірної квартири) виходячи з розрахунку 1 700 грн. - середня вартість оренди житла в даному районі за останні три роки,

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, сторони самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали їх, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК Українисуд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи що ОСОБА_2 ні при подачі позовної заяви, ні в судовому засіданні не надала належних доказів на підтвердження середньої вартості оренди житла в даному районі, чим не підтвердила вартість ціни позову, суд вважає її позовні вимоги такими що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 про витребування від ОСОБА_1 належної ОСОБА_4 на праві власності квартири та зобов'язання ОСОБА_8 звільнити спірну квартиру суд приходить до наступного.

04 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі продажу АДРЕСА_1 /а.с. 61-62/. Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 /а.с. 63/. При купівлі спірної квартири йому було відомо що за вказаною адресою проживають квартиранти, які повинні були в січня 2015 року звільнити її, однак на даний час він не має змоги користуватися своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 387 ЦК України передбачає що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правовї підстави заволоділа ним.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи те, що відповідач проживає у спірній квартирі без законної на те підставі, а також те, що на вимогу ОСОБА_4 не звільняє спірну квартиру, чим порушує права власника на користування та розпорядження квартирою, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі

Судові витрати розподілити на підставі ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких О.О. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Буцьких Ольга Олександрівна про стягнення коштів - відмовити

Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 належну ОСОБА_4 на праві власності АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_8 звільнити квартиру АДРЕСА_1 та повернути її у власність ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_8 ( інд. номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судного збору в розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.О. Демидова