Ухвала суду № 43409399, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2015р. м. Київ К/800/60613/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря - Бруя О.Д.,

за участю представника позивача - Головкова Є.І.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі № 804/11090/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласунка - Київ" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласунка - Київ" (далі - ТОВ "Ласунка - Київ") звернулось в суд з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ОДПІ) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2013 року №0001832204 та №0001842204.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ласунка - Київ" з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з платником податків ТОВ "Самара - Агро Плюс" за травень 2011 року. За результатами перевірки податковим органом складено акт від 23 липня 2013 року №1/2204/32114833 (далі - Акт).

За висновками Акту встановлено: нереальність здійснення господарських операцій та юридичну дефектність первинних документів по взаємовідносинам між ТОВ "Ласунка - Київ" та ТОВ "Самара - Агро Плюс" у травні 2011 року; порушення підпункту 135.5.4 1 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4 статті 137 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено валові доходи за II квартал 2011 року на суму 1 595 340,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 366 928,00 грн.; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого завищено валові витрати за II квартал 2011 року на суму 1 329 450,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток 305 774,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2011 року на суму 265 890,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 05 серпня 2013 року: №0001832204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 265 891,00 грн. з яких 265 890,00 грн. грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та №0001842204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 672 703,00 грн., з яких 672 702,00 грн. за основним платежем 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з пунктом 135.2 статті 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що між позивачем та ТОВ "Самара - Агро Плюс" (постачальник) укладено договір від 01 березня 2011 року № 010311, згідно з умовами якого "поставщик обязуется передать в собственность покупателя товар а покупатель обязуется принять этот товар о своевременно осуществить его оплату на условиях данного договора". Згідно з пунктом 1.2 даного Договору "предметом настоящего договора является молоко коровье цельное". Відповідно до пункту 3.1 зазначеного договору поставки "поставка товара осуществляется силами и за счет поставщика. Передача товара осуществляется на складе покупателя, расположенного по адресу: г. Днепропетровск, ул. Березинская, 62".

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій, під час проведення перевірки, позивачем надано договір поставки, податкові накладні за травень 2011 року, видаткові накладні за травень 2011 року на відвантаження молока цільного від ТОВ "Самара - Агро Плюс", ветеринарні свідоцтва, платіжні доручення.

Окрім того, до суду, позивачем, надані наступні документи:

- документи щодо виконання договору поставки від 01 березня 2011 року №010311: картка рахунку по контрагенту ТОВ "Самара - Агро Плюс", ветеринарні свідоцтва видані ТОВ "Самара - Агро Плюс" від 22 квітня 2011 року №613788 та від 30 квітня 2011 року №613973, товарно-транспортні накладні (форма №1- ТН (МС), договір поставки від 01 квітня 2011 року №0104-1 між ТОВ "Торговий дім "Нові системи" та ТОВ "Самара - Агро Плюс", податкові та видаткової накладні до договору поставки від 01 квітня 2011 року №0104-1, договір про надання послуг від 01 листопада 2010 року №011202 між ТОВ "Самара - Агро Плюс" та ПП "П'ятак Віталій Анатолійович" та акт здачі-прийняття робіт, банківські виписки з розрахункового рахунку, на підтвердження сплати зобов'язань перед ТОВ "Самара - Агро Плюс", акт звіряння взаєморозрахунків;

- документи щодо використання молока цільного у власній господарській діяльності як сировини для виготовлення морозива: договір на виробництво продукції з давальницької сировини від 01 березня 2011 року №010311Д, специфікації та ветеринарні свідоцтва ДГ-04 №534752, №634753 до договору на виробництво продукції з давальницької сировини від 01 березня 2011 року №010311Д, накладні на переміщення, видаткові та податкові накладні, банківські виписки до договору на виробництво продукції з давальницької сировини від 01 березня 2011 року №010311Д, оборотно-сальдові відомості по рах. 36.1. за травень 2011 року;

- документи щодо реалізації виробленої продукції (морозива) за договором на виробництво продукції з давальницької сировини від 01 березня 2011 року №010311Д: договори поставки від 25 лютого 2011 року №184 та від 18 квітня 2011 року №188 ЛК, видаткові та податкові накладні до договорів поставки від 25 лютого 2011 року №184 та від 18 квітня 2011 року №188 ЛК.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з зазначеним контрагентом містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем обставини, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями, а відповідно про правомірність віднесення позивачем сум за вказаними господарськими операціями до податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі № 804/11090/13-а без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: