Ухвала суду № 43408725, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/47553/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ХІІ-Вік»на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 у справі №811/2051/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ХІІ-Вік» доКіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ХІІ-Вік» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградської області №0000230153 від 15.02.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю на підставі норм Податкового кодексу України.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.01.2013 відповідачем складено акт №00006/153/32967649 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань достовірності нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за травень-жовтень 2012 року, за висновками якого встановлено порушення позивачем підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено суму податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на загальну суму 55213,38 грн.

Висновки перевіряючих ґрунтуються на тому, що розмір орендної плати, який підлягає до сплати згідно договору оренди земельної ділянки становить 1% та 2% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час згідно статті 288 Податкового кодексу України річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

На підставі вищезазначеного акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0000230153 від 15.02.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) у розмірі 69016,72 грн., в т.ч. за основним платежем - 55213,38 грн. та 13803,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у зв'язку з набуттям чинності Податкового кодексу України, в тому числі і щодо зміни розміру ставок орендної плати, сторони договору повинні були привести умови договору в частині розміру орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.02.2006 між Кіровоградською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки №39, згідно якого позивачу передано в оренду земельну ділянку загальною площею 1,21 га на термін 49 років. Даний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 15.02.2006 за №13. До наведеного договору укладено додаткову угоду №531 від 10.03.2010, умовами якої розмір орендної плати збільшено та встановлено на рівні 2% від нормативної грошової оцінки землі.

16.05.2006 між Кіровоградською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки №165, згідно якого позивачу передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,5 га на термін 49 років. Даний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 26.05.2006 за №98. До наведеного договору укладено додаткову угоду №703 від 01.04.2010, умовами якої розмір орендної плати збільшено та встановлено на рівні на рівні 1% від нормативної грошової оцінки землі.

Вказаний договір розірвано на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 28.03.2012 №1461, про що укладено договір №29 від 04.07.2012, який зареєстровано 12.07.2012 за №351010004000868.

16.05.2006 між Кіровоградською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки №162, згідно якого позивачу передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,6586 га на термін 49 років. Даний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 26.05.2006р. за №99. До наведеного договору укладено додаткову угоду №370 від 04.02.2008, умовами якої розмір орендної плати збільшено та встановлено на рівні 1% від нормативної грошової оцінки землі.

Судами також встановлено, що у перевіряємому періоді позивачем було задекларовано орендну плату за земельні ділянки в сумі 131029,43 грн.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає правильним застосування судами попередніх інстанцій у даних спірних правовідносинах їх положень, у зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІІ-Вік» залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.07.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Н.Є.Блажівська Ю.І.Цвіркун