Ухвала суду № 43408197, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2015 р. м. Київ К/9991/12410/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012

у справі №2а-9196/11/2070

за позовом Іноземного підприємства "Юпітер"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

про визнання податкового повідомлення рішення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова №0000212310/0 від 11.02.2011, №0000222310/0 від 11.02.2011.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час ті місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт № 15/23-206/34756078 від 11.01.2011.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення: ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а саме: вчинення правочинів з ТОВ «Карпос», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені укладеними правочинами; порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: виключення з податкового обліку з податку на прибуток та неврахування в прирості/убутку товарів, відвантажених на користь ТОВ «Карпос» за нікчемним правочином; порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: відображення в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ первинних документів, що були складені ТОВ «Карпос» за господарськими операціями, котрі відбувались у межах нікчемних правочинів.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000212310/0 від 11.02.2011 про збільшення грошового зобов?язання з податку на прибуток у загальному розмірі 1456029,46 грн. (основний платіж 1164823,57 грн., штраф 291205,89 грн.), №0000222310/0 від 11.02.2011 про збільшення грошового зобов?язання з ПДВ в загальному розмірі 528027,08 грн. (основний платіж 422421,66 грн., штраф 105605,42 грн.).

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що 01.06.2009 між позивачем, ІП «Юпітер» (покупець), та ТОВ «Карпос» (продавець) було укладено договір №574/06/09, предметом якого є поставка товару, 01.03.2010 між позивачем, ІП «Юпітер» (продавець), та ТОВ «Карпос» (покупець) було укладено договір №167/07/10, предметом якого є поставка товару, 01.12.2009 між позивачем, ІП «Юпітер» (комітент), та ТОВ «Карпос» (комісіонер) було укладено договір №02/02/10, предметом якого є виконання доручення комітента по продажу належного йому товару. Виконання зазначених договорів підтверджено наданими позивачем копіями податкових накладних, складених до договору комісії актами виконаних робіт, які не мають дефекту форми та змісту, в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, копіями платіжних документів та банківських виписок, які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Щодо доводів податкового органу про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Карпос» з огляду на їх вчинення всупереч інтересам держави та суспільства, з порушеннями публічного порядку, спрямованими на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, оскільки у цього підприємства відсутні трудові ресурси, основні засоби, складські приміщення, транспортні засоби необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності при значних обсягах реалізації товарів, то суди попередніх інстанцій відхиляючи їх виходили з того, що факт наявності умислу на приховування доходів від оподаткування повинен бути доказаний належним чином, наприклад, вироком суду у кримінальній справі, посилання на нікчемність правочинів без зазначення у чому конкретно полягав намір платника на безпідставне одержання податкової вигоди, не може бути підставою для зменшення валових витрат чи податкового кредиту позивача.

Однак, судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то, відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, встановлення зв'язку між фактом придбання товару (послуги), понесеними витратами і господарською діяльністю платника податків є основою для висновків про наявність або відсутність порушення ним податкового законодавства.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку платника, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення по справі, залишили поза увагою вивчення реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Карпос», не дослідили документи, що могли б засвідчити факти перевезення, відвантаження, зберігання товару (продуктів харчування) за договорами поставки, а також реалізації товару з урахуванням умов договору комісії.

Наявні в матеріалах справи документи, у т.ч. акти приймання-передачі та звіти комісіонера не дають можливості визначити покупців продукції, яку реалізовував ТОВ «Карпос» за рахунок комітента, суди попередніх інстанцій не досліджували замовлення конкретних покупців із визначенням товарів, належних до передачі третім особам.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо сторони не надали доказів, які підтверджують або спростовують правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун