Ухвала суду № 43407951, 24.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2015р. м. Київ К/800/21667/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника відповідача - Яковлєвої М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2014

у справі № 826/19395/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління будівельними проектами «Герц»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління будівельними проектами «Герц» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 00004352207 від 09.09.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія з управління будівельними проектами «Герц» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «БК «Векс-Буд» та ФОП ОСОБА_3 за період з 01.02 по 30.04.2012, складено акт № 657/22-07/33790979 від 16.08.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. п. 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 649 382 грн. та занижено податок на додану вартість на вказану суму.

На підставі результатів проведеної перевірки, 09.09.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 00004352207 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 811 728 грн., в т.ч.: 649 382 грн. основного платежу та 162 346 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ґрунтується на акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 03.04.2013 № 1236/22.5/34935928 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «Векс-Буд», де зазначено про відсутність даного підприємства за місцезнаходженням та ненадання ним до перевірки первинних бухгалтерських документів; записці ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС № 1471/ДПІ/0710/3 від 02.07.2012 щодо невстановлення місцезнаходження ФОП ОСОБА_3; посиланнях на мінімізацію ФОП ОСОБА_3 отриманих доходів та направлення податкової звітності до податкового органу з різних адрес.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Компанія з управління будівельними проектами «Герц» та ТОВ «БК «Векс-Буд» і ФОП ОСОБА_3 у період, що перевірявся, були укладені наступні договори субпідряду на виконання робіт: з ТОВ «БК «Векс-Буд» № 0108.Д-15048 від 14.10.2011, № 0108.Д-15048.01 від 02.11.2011, № 0108.Д-15048.04 від 21.11.2011, № 0108.Д-15048.05 від 23.01.2012, № 0108.Д-15048.06 від 13.02.2012, № 0108.Д-15048.07 від 27.02.2012; з ФОП ОСОБА_3 № 0086.Д-15828.01 від 14.09.2011, за умовами яких ТОВ «БК «Векс-Буд» та ФОП ОСОБА_3 (субпідрядники) зобов'язувались на свій ризик виконати будівельно-монтажні роботи на обєкті та передати їх результати ТОВ «Компанія з управління будівельними проектами «Герц» (генпідрядник), а генпідрядник зобов'язувався прийняти виконані роботи та оплатити їх на умовах цих договорів.

Факт виконання умов зазначених договорів судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: виписками з рахунків, податковими накладними, актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність досліджуваних господарських операцій щодо виконаних будівельних робіт (наданих послуг) підтверджена фотознімками та листуванням з контрагентами щодо умов виконання вищевказаних договорів; право платника податку не ставиться у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами; якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської діяльності; відсутні докази, на які відповідач посилається як на підставу нікчемності правочинів, укладених позивачем з його контрагентами - ТОВ «БК «Векс-Буд» та ФОП ОСОБА_3

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів обох інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно положень п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою.

За встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «БК «Векс-Буд» та ФОП ОСОБА_3, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний