Ухвала суду № 43407790, 24.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2015 р. м. Київ К/800/26183/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Сидоров Ю. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЛівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів на постанову та ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 рокуу справі№ 804/7288/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Регіональне підприємство «Трансвагонсервіс»до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року у справі № 804/7288/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 14.05.13 року № 0001282230.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. пп. 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується з вимогами та доводами скаржника, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Регіональне підприємство «Трансвагонсервіс» з питання правильності відображення у податковому обліку проведених експортних операцій за період лютий, травень 2012 року складено акт від 19.04.2013 року № 1740/22-5/31649073, яким зафіксовано порушення пп. пп. 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 501 800,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2013 року № 0001282230, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання із податку на додану вартість в загальній сумі 627 250,00 грн., з яких за основним платежем 501 800,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 125 450,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем сформовано податковий кредит у зв'язку із придбанням товарів, які були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується належним чином оформленими податковими накладними.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги встановлено ст. 206 вказаного кодексу для ухвали суду апеляційної інстанції.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Незаконне формування податкового кредиту TOB РП «Трансвагонсервіс», на думку відповідача, відбулось за наслідками операцій із придбання комплектів деталей візків у TOB «Торгівельно Промислова Компанія» та ПП «Дніпроспецремстрой» на підставі договорів поставки від 14.01.2012 року № 3.004, від 10.02.2012 року № 3.010, які в подальшому реалізовані на експорт «LLC Memphis rail» (США, м. Вашингтон) згідно із контрактом від 01.02.2012 року № 2.017 та «OU Kiievitaja» (Естонія, м. Талін) згідно із контрактом від 06.02.2012 року № 2.010, укладених без мети економічної доцільності.

Відповідач стверджує, що позивач придбаваючи у TOB «Торгівельно Промислова Компанія» та ПП «Дніпроспецремстрой» комплекти деталей візків на підставі вищевказаних договорів на загальну суму 3 010 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 501 800,00 грн.) поніс витрати пов'язані з перевезенням товару на загальну суму 88 310,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 4 685 грн.), в подальшому реалізував означений товар на експорт, отримавши при цьому фінансовий результат від проведених операцій на експорт - збиток в загальній сумі 534 662,11 грн.

Вирішуючи спір щодо правомірності податкового кредиту, суди першої та апеляційної інстанцій повинні на підставі належних доказів дослідити наявність ділової мети та подальшого отримання економічного ефекту за наслідками укладення та виконання спірних договорів.

Відхиляючи вищенаведені доводи податкового органу щодо відсутності пов'язаності придбання товару по спірним операціям у зв'язку із відсутністю мети отримання прибутку, судом першої інстанції зазначено, що метою позивача було здійснення експорту товару, внаслідок чого розширювати виробництво, збільшувати прибуток за рахунок освоєння нових ринків, підвищувати чи підтримувати техніко-економічний рівень виробництва під впливом міжнародної конкуренції.

З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

Проте, з наданих товариством доказів подальшого експорту товару вбачається, що передавались комплекти деталей, що були у використанні з датою виготовлення з 1985 по 2005 роки, що ставить під сумнів вказану місцевим адміністративним судом мету придбання спірних товарів та відповідно і пов'язаність цих операцій з господарською діяльністю позивача.

Вказані обставини залишились поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у відповідності до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити питання наявності економічних наслідків укладення спірних договорів, надати оцінку доводам сторін, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року у справі № 804/7288/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанцій.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак