Ухвала суду № 43407675, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/9991/41537/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012

у справі № 2а-5090/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Харпластмас" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2011 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.10.2010 № 0002762330/0 та від 13.12.2010 № 0002762330/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012, позов задоволено з тих мотивів, що за наявності документального підтвердження реальності виконання господарської операції перекладення на позивача тягаря відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, допущені його контрагентами, є неприпустимим.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач посилається, зокрема, на фіктивний характер правовідносин Товариства та спірних контрагентів, які не опосередковувалися реальним виконанням.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за той самий період. За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 25.10.2010 № 2946/23-304/31642900 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.10.2010 № 0002762330/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 438 001,20 грн. (у тому числі 317 537 грн. за основним платежем та 120 464,20 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів та підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Укрполімерпостачання», товариством з обмеженою відповідальністю «Файнінвест» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Дом і К».

На обґрунтування цього висновку Інспекція послалася на установлені у рамках контрольно-перевірочних заходів факти недекларування цими постачальниками об'єкта оподаткування ПДВ за цими операціями, відсутності у них майна, трудових ресурсів та основних фондів, необхідних для провадження господарської діяльності і виконання розглядуваних поставок, та неперебування названих контрагентів за місцезнаходженням.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виконання спірних господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та однозначно розтлумаченими доказами.

Досліджуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з приватним підприємством «Укрполімерпостачання» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Файнінвест» наведеним вимогам, суди встановили, що фактичне виконання поставок товару (агломерату) в адресу позивача цими постачальниками підтверджується договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями про оплату товару; придбаний товар було використано позивачем як сировину у виробничій діяльності.

Аналізуючи правомірність відображення позивачем у податковому обліку операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Дом і К», суди розцінили подані позивачем договір підряду, акти приймання виконаних будівельних робіт, кошториси, податкові накладні, платіжні доручення про оплату виконаних підрядних робіт як такі, що засвідчують фактичне виконання цих робіт та підтверджують право позивача на податковий кредит в оспорюваній сумі.

При цьому судові інстанції не погодилися з висновками податкового органу про те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з названими контрагентами з огляду на відсутність у них трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, оскільки податковим органом не доведено зв'язок цього факту з неможливістю виконати розглядуваними контрагентами договірних зобов'язань перед позивачем.

Також суди об'єктивно відхилили посилання Інспекції на невідповідність даних податкового обліку позивача та його постачальників у зв'язку з невиконанням останніми обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ.

Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.

Наведені податковим органом доводи щодо відсутності контрагентів за юридичними адресами також не є доказом недобросовісності платника податку - покупця, позаяк дана обставина свідчить лише про недотримання контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, втім не доводить того, що даний постачальник не поставляв товар платникові. Адреса, вказана у первинних документах як місцезнаходження контрагента, співпадає з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідає вимогам щодо порядку оформлення первинних документів, установлених, зокрема, частиною другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій Товариства та задекларованих постачальників, спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком об'єктивно зазначили про відсутність підстав для визнання необґрунтованою податкової вигоди, отриманої Товариством за наслідками виконання спірних операцій, та правомірно визнали протиправним оспорюване донарахування.

У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а-5090/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько