Ухвала суду № 43407673, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/9991/59406/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012

у справі № 2а-17767/11/2070

за позовом Українсько-російсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Спец" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.12.2011 № 0000910841, № 0000920841 та від 13.01.2012 № 0000010841.

У прийнятті цих судових актів попередніх судові інстанції виходили з того, що Інспекцією не доведено факту порушення позивачем законодавчо установлених вимог щодо реалізації права на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехноопт» (далі - ТОВ «Промтехноопт») та з товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-консалтінг плюс» (далі - ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та повністю відмовити у позові. Зокрема, скаржник зазначає, що фіктивний характер діяльності названих постачальників свідчить про номінальне оформлення спірних операцій з метою імітації руху активів та отримання Товариством завдяки цьому податкової вигоди.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог Інспекції з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, відповідачем було проведено позапланові виїзні документальні перевірки Товариства з питання дотримання податкового законодавства з ПДВ та з податку на прибуток у період з 01.05.2011 по 31.07.2011 по правовим відносинам з ТОВ «Промтехноопт» та з питання дотримання податкового законодавства з ПДВ у період з 01.08.2011 по 31.08.2011 по правовим відносинам з ТОВ «Промтехноопт» та з ТОВ «Бізнес-консалтінг-плюс». За результатами цих перевірок Інспекцією складено акти від 20.12.2011 № 2292/41-018/05837085 і від 28.12.2011 № 2339/41-018/05837085 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 23.12.2011 № 0000910841, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 180 008,92 грн. за основним платежем та 21 444,75 грн. за штрафними санкціями;

від 23.12.2011 № 0000920841 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 205 968 грн.;

від 13.01.2012 № 0000010841, згідно з яким платникові визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 91061,34 грн. (у тому числі 60707,56 грн. за основним платежем та 30353,78 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття цих податкових повідомлень-рішень слугував висновок Інспекції про необґрунтоване відображення позивачем у податковому обліку витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарів (електронних комплектуючих та радіокомплектуючих) у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами.

Зі змісту оскаржуваних судових актів вбачається, що даний висновок податкового органу ґрунтується на таких обставинах, установлених у ході здійснення зустрічно-перевірочних заходів з податкового контролю:

ТОВ «Промтехноопт» та ТОВ «Бізнес-консалтінг-плюс» не перебувають за місцезнаходженням;

не мають майна, транспортних засобів, основних фондів, виробничих та трудових ресурсів для провадження фактичної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок;

позивачем не подано товарно-транспортних документів на підтвердження факту перевезення продукції у процесі її поставки Товариству.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди правомірно визнали правову позицію податкового органу зі спору помилковою, виходячи з того, що у сукупності та взаємозв'язку зібрані у справі докази (подані позивачем договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення) спростовують висновки Інспекції та підтверджують реальність виконання господарських операцій з названими платниками.

Також суди встановили, що придбаний товар був використаний платником у господарській діяльності шляхом подальшого продажу третім особам.

Доводи Інспекції про відсутність контрагентів за юридичними адресами, вказаними в установчих документах, свідчать лише про недотримання цими постачальниками порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, однак не доводить того, що товар насправді не поставлявся позивачеві.

Такі обставини, як відсутність у постачальників трудових ресурсів, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило, не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.

До того ж, суди встановили, що з огляду на малогабаритність товару, який виступав предметом розглядуваних поставок, залучення вантажного транспорту до виконання цих поставок не вимагалося.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно зазначили про відсутність підстав для визнання необґрунтованою податкової вигоди, отриманої Товариством за наслідками виконання спірних операцій, та правомірно визнали протиправними оспорювані податкові повідомлення-рішення.

З огляду на відповідність висновків судів по суті спору вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухвалених у справі судових актів, підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012 у справі № 2а-17767/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько