Ухвала суду № 43407606, 10.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.2015р. м. Київ К/800/17843/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Лубенець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2013

у справі № 804/9354/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001172204 від 25.06.2013, № 0001812204 від 05.08.2013, № 0001802204 від 05.08.2013, № 0000022203 від 05.08.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з огляду на обґрунтованість позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, складено акт № 1853/224/31335039 від 08.07.2013, в якому зафіксовані порушення, зокрема: пп. пп. 14.1.56, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 138, 140, 142, 143 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у 2012 році у сумі 310 267 грн.; пп. 14.1.2 п. 16.1 ст. 16, п. п. 44.1, 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, п. п. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, абз. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, абз. «а» п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 209.6, 209.7, 209.11, 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по загальній декларації в сумі 2 394 868 грн. та завищено податок на додану вартість по загальній декларації в сумі 2 505 грн.; п. п. 2.3, 2.6, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 05.12.2004, а саме: несвоєчасне оприбуткування готівки на загальну суму 1 800 грн., проведення готівкових розрахунків між підприємством та фізичними особами-підприємцями протягом одного дня у сумі, що перевищує встановлену Правлінням Національного банку України граничну суму розрахунків, що призвело до перевищення ліміту залишку готівки на загальну суму 553 620 грн.

Актом перевірки встановлено, що у підприємства відсутні документи, які підтверджують виробництво, збирання, оприбуткування продуктів рослинництва врожаю 2011-2012 років; товариство безпідставно сформувало показники податкової звітності, в тому числі з використанням спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість у сфері сільського господарства та спеціального податкового режиму з фіксованого сільськогосподарського податку.

Також, під час перевірки складено акт № 269/324/31335039 від 21.06.2013 про те, що документи підприємством надані не в повному обсязі.

На підставі зазначених актів, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001172204 від 25.06.2013 про нарахування штрафу в розмірі 510 грн. за відмову від надання документів;

- № 0001812204 від 05.08.2013 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 388 513,75 грн., в т.ч.: 310 267 грн. основного платежу та 78 246,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001802204 від 05.08.2013 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 888 339,50 грн., в т.ч.: 2 394 868 грн. основного платежу та 493 471,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000022203 від 05.08.2013 про накладання штрафу у розмірі 1 116 240 грн. за перевищення лімітів залишку готівки в касі і неоприбуткування готівки.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0001172204 від 25.06.2013, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

За змістом акту № 269/224/31335039 від 21.06.2013 ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» порушило пп. 16.1.5, пп. 16.1.9 п. 16.1 ст. 16, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим на підставі пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України на підприємство накладено штраф у розмірі 510 грн.

Відповідно до пп. пп. 16.1.5, 16.1.9 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний: подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання; не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи.

Згідно з п. 85.2 ст. 85 цього Кодексу платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п. 85.6 ст. 85 ПК України).

Відповідно до п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, відповідачем протиправно застосовано до позивача штрафні санкції на підставі пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, через відмову ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» надати перевіряючим витребувані документи у повному обсязі, оскільки дана норма закону не встановлює відповідальності платника податків за порушення пп. пп. 16.1.5, 16.1.9 п. 16.1 ст. 16, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

В судовому порядку встановлено, що відповідачем проводилась документальна позапланова виїзна перевірка позивача на підставі наказу № 747 від 19.06.2013 за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 з 19.06.2013 тривалістю п'ять робочих днів. ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» отримало запити податкової інспекції про надання документів 19 та 20.06.2013. Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби було складно акт № 269/224/31335039 від 21.06.2013 про відмову від надання документів ще до закінчення проведення перевірки позивача.

Під час проведення перевірки працівниками податкового органу частково були отримані від позивача первинні документи, облікові регістри, що підтверджено матеріалами справи.

Відповідачем вимагались від позивача сертифікати походження товару, які не є первинною документацією в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ненадання таких документів не є підставою для застосування штрафних санкцій на підставі п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Аналогічне визначення первинних документів міститься і в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, згідно п. п. 2.1, 2.2 якого, первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення.

Так сертифікат походження товару EUR.1 - це документ, який підтверджує статус преференційного походження товару, форма якого наведена у Доповненні ІІІ до Угоди (п. 1.3 Порядку заповнення та видачі митним органом сертифіката походження товару EUR.1 відповідно до Угоди про вільну торгівлю між Урядом України та Урядом Чорногорії, затвердженому наказом Міністерства фінансів України 29.01.2013 № 40, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 15.02.2013 за № 275/22807).

Згідно ст. 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

З огляду на викидане, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» станом на 21.06.2013 надало усі наявні у підприємства первинні документи, проте податківці склали акт про відмову у наданні документів ще до закінчення перевірки, у якому не визначили, які саме документи підприємство відмовилось надати, а також не зазначили, які саме первинні документи відсутні у позивача, тому судами обох інстанцій вірно зазначено, що у діях ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» відсутній склад правопорушення, санкція за яке передбачена п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 05.08.2013 № 0001802204, № 0001812204 та № 0000022203, матеріалами справи встановлено наступне.

Основним джерелом, яке використовувалось під час перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Агро-Хліб» були: акт від 11.06.2012 № 82/2302/36807691 «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «РОСТ» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів їх реальності та повноти відображення в обліку з ТОВ «ОРІАЛ» за період з 01.05 по 30.06.2011, з 01.08 по 31.08.2011»; акт від 15.02.2013 № 475/22.2-11/34316354 щодо діяльності ТОВ «МК Очаг»; акт від 17.01.2013 № 275/22-5/37620589 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ПП «Сворог» за період з 01.11 по 30.11.2012 та ТОВ «Транс Бізнес Лайн» за період з 01.12 по 31.12.2012»; акт від 26.11.2012 № 2338/172.2170407515 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань правильності визначення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість при проведенні розрахунків за період з 01.06 по 31.10.2011 та з 01.05 по 31.05.2012 з постачальниками та покупцями».

За даними, викладеними в акті перевірки ТОВ «ВКФ «Агро-Хліб» у позивача не визнається право на податковий кредит за взаємовідносинами з ТОВ «МК Очаг», оскільки ТОВ «МК Очаг» мало відносини з ТОВ «Матадор», який у свою чергу мав відносини з іншими контрагентами, операції з якими визнано безтоварними.

В акті перевірки ТОВ «ВКФ «Агро-Хліб» також встановлено, що позивачем не було надано до перевірки договір надання послуг від 23.11.2011 № 776-1 укладений між позивачем та ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» та який зазначено у податковій накладній від 09.12.2011 № 218.

На підставі дослідженої первинної документації, складеної за результатами господарських операцій між ТОВ «ВКФ «Агро-Хліб» та ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» судами обох інстанцій встановлено, що позивач не використовував надані ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» послуги у неоподатковуваних та/або звільнених від оподаткування операціях, як і не здійснював таких операцій у періоді, що перевірявся. Також, в судовому порядку встановлено наявність підстав для отримання права позивача на податковий кредит з податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою від ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція».

Також в акті перевірки ТОВ «ВКФ «Агро-Хліб» зазначено, що позивачем не було надано до перевірки товарно-транспортні накладні від ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Юг Транс Термінал».

Матеріалами справи встановлено, що поставка товару, який придбавався позивачем у ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Юг Транс Термінал» здійснювалась власним транспортом позивача та транспортом постачальника.

Матеріалами справи встановлено формування позивачем податкового кредиту у спірному періоді на підставі належним чином оформлених податкових накладних та встановлено, що господарські операції з вищевказаними контрагентами мали місце, підтверджені первинними, розрахунковими та іншими документами, тому податковим органом безпідставно донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, що в даному випадку встановлено судами з підтвердженням матеріалів справи.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Особливий режим оподаткування сільськогосподарських підприємств, встановлений ст. 209 Податкового кодексу України, є податковою пільгою, з огляду на таке.

Згідно з п. п. 30.1, 30.2 ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті; підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Відповідно до п. п. 209.1, 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 № 11, сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України.

Контроль за дотриманням вимог цього Порядку здійснюють органи державної податкової служби (п. 5 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках).

Так, відповідно до п. 30.8 ст. 30 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

З аналізу наведених норм слідує, що законодавець надає виключно сільськогосподарським товаровиробникам таку пільгу, і саме цим платникам податку надається таке право на застосування спеціального режиму.

Відповідно до п. 302.1 ст. 302 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Отже, об'єктом оподаткування є ті сільськогосподарські угіддя, що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи й оренду.

Сама по собі відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.

Таким чином, фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції, а тому продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні Податкового кодексу України, незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

З приводу неправомірності застосування позивачем спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, то платник податку - суб'єкт спеціального режиму оподаткування позбавляється права перебувати на спеціальному режимі оподаткування лише у разі, коли протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів поставка несільськогосподарських товарів (послуг) перевищує питому вагу 25% вартості всіх поставлених товарів (послуг).

Питома вага сільськогосподарської продукції, як зазначено судами попередніх інстанцій, що поставлялась позивачем перевищувала 75%.

В судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи дотримання позивачем вимог ст. 209 Податкового кодексу України при здійсненні господарської діяльності у спірному періоді.

Щодо встановлених в акті перевірки порушень Положення про ведення касових операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 05.12.2004, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 установлено, що що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Згідно з п. 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, (далі - Положення № 637) підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Статтею 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції.

Згідно з п. п. 1.2, 2.3, 2.8 Положення № 637, готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна; гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. Зазначені обмеження не поширюються на: розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами; добровільні пожертвування та благодійну допомогу; використання коштів, виданих на відрядження. У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси; підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Факт видачі з каси позивача готівкових коштів за договорами позики саме фізичним особам (не підприємцям) судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: договором позики з ОСОБА_5 від 22.07.2011 № 29/l, видатковим касовим ордером № 272 від 22.07.2011 на суму 171 620 грн.; договором позики з ОСОБА_5 від 18.04.2012 № 22, видатковими касовими ордерами № 119 від 18.04.2012 на суму 300 000 грн., № 120 від 19.04.2012 на суму 39 000 грн.; договором позики з ОСОБА_6 від 23.11.2010 № 2, видатковим касовим ордером № 33 від 17.02.2011 на суму 83 000 грн.

Оскільки, договори укладались саме з фізичними особами, а не фізичними особами-підприємцями, тому порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, в діях позивача відсутні.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний