Ухвала суду № 43407283, 02.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.03.2015 р. м. Київ К/800/64306/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року

у справі № 826/12416/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 року у справі № 826/12416/13-а у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено повністю. Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.0.42013 року № 0001652230 та № 0001662230 визнано протиправними та скасовано.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, явку своїх представників до суду не забезпечив. Представники позивача в судовому засіданні заперечили щодо касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці» з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агро Інвест» за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року, відповідачем складено акт від 20.03.2013 року № 183/22-30/32313105, яким встановлено порушення п. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 822 311, 00 грн.; пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 657 849, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.04.2013 року № 0001652230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 822 312, 00 грн., № 0001662230, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 657 850, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності взаємовідносин між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Агро Інвест» не мали реального характеру.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентом та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та дочірніми підприємствами ДП ВАТ «Київхліб» укладено договори доручення на закупку товарів, за якими ТОВ «Хліб Столиці» зобов'язувалось діяти від імені цих підприємств для укладення договорів на закупку товарів та виконання доручень, наданих довірителями.

На виконання умов цих договорів між позивачем та ТОВ «Торговий Дім Агро Інвест» укладено договір поставки продуктів переробки. Виконання умов договору підтверджується протоколами погодження кількості та оптово-відпускної ціни продуктів переробки виробництва, актами приймання-передачі, податковими накладними, виписками по рахунку, платіжними дорученнями.

Так, за договором ТОВ «Торговий Дім Агро Інвест» поставило на користь ТОВ «Хліб Столиці», що діяло від імені дочірніх підприємств ВАТ «Київхліб», борошно на загальну суму 3 947 044, 00 грн., в тому числі ПДВ 657 849, 00 грн.

На час здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість. Згідно звіту з реалізації безтарного борошна за 1 квартал 2011 року, отримане позивачем борошно в подальшому передано ДП ВАТ «Київ хліб» на виконання договорів доручення.

Відповідно до пп.7.9.2 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з: наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку: валові витрати за 1 квартал 2011 року, до складу валових витрат позивачем не включені витрати по придбанню борошна у ТОВ «Торговий Дім Агро Інвест» за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, оскільки даний товар придбаний ним на виконання умов договорів доручення, якими не передбачено перехід права власності на борошно до позивача. Дані витрати здійсненні за рахунок довірителів - ДП ВАТ «Київхліб».

За таких обставин, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про протиправність висновку відповідача щодо заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 822 311, 00 грн. за 1 квартал 2011 року.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, що постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року у справі № 826/12416/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук