Ухвала суду № 43384461, 25.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4808/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

25 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Тищенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-ЄП» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-ЄП» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Горизонт-ЄП» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.10.2014 року № 72326552207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Горизонт-ЄП» з питань правильності обчислення податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) при взаємовідносинах з ПП «Полтава-проект-монтаж» за жовтень 2012 року та ТОВ «Град-будсервіс» за березень 2013 року (далі по тексту - контрагенти позивача).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Горизонт-ЄП» статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), а також пункту 3 Порядку заповнення податкової накладної, що призвело до заниження ПДВ у сумі 269 463,04 грн.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт від 04.10.2013 №470/26-55-22-07/37702891 (далі по тексту - акт перевірки) та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.10.2013 №72326552207, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 404 194,50 грн., у тому числі: 269 463,00 грн. - за основним платежем та 134 731, 50грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, позивачем порушено правові положення податкового законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та вбачається з акту перевірки висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами за договорами про надання посередницьких послуг.

Під час проведення перевірки, контролюючим органом досліджувався договір про надання посередницьких послуг від 29.09.2012 №ПП-25/09 укладений між ТОВ «Горизонт-ЄП" (замовник) та ПП «Полтава-проект-монтаж» (виконавець), згідно умов якого, замовник доручає виконавцю виконання робіт по ремонту будівельної техніки. Загальна сума поставки - 955 271,04 грн., у тому числі ПДВ - 159 211,84.

Також, контролюючим органом досліджено договір про надання посередницьких послуг від 28.02.2013 №Г-28/02/22 укладений між ТОВ «Горизонт-ЄП» (замовник) та ТОВ «Град-будсервіс» (виконавець), згідно умов якого, замовник доручає виконавцю виконання робіт по ремонту будівельної техніки. Загальна сума поставки - 661 507,20 грн., у тому числі ПДВ - 110 251,20.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду першої інстанції копії первинних документів, а саме: рахунки-фактури за відповідні періоди, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), оборотно-сальдові відомості по балансовому рахунку та податкові накладні за відповідні періоди.

Проте, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, позивачем вищезазначених договорів суду першої інстанції не надано і матеріали справи останніх не містять.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що з наданих позивачем первинних документів неможливо встановити процес здійснення господарської операції, зокрема, з наданих рахунків-фактури вбачається, що контрагентами позивача виготовлялись макети реклами, що є несумісним з виконанням робіт по ремонту будівельної техніки, відповідно до умов договорів від 29.09.2012 №ПП-25/09 та від 28.02.2013 №Г-28/02/22, які досліджувались контролюючим органом під час проведення перевірки, проте не досліджені судами першої та апеляційної інстанції.

Конкретизації наданих контрагентами позивача послуг, вартості наданих послуг, обґрунтування економічної та ділової доцільності господарських взаємовідносин із ПП Полтава-проект-монтаж» та ТОВ «Град-будсервіс», доказів виконання та обсягу робіт позивачем не надано.

Також, позивачем в якості доказів не надано суду фактичних даних, на підставі яких можливо встановити наявність обставин, які обґрунтовують позовні вимоги, що саме ПП Полтава-проект-монтаж» та ТОВ «Град-будсервіс» виконано роботи по ремонту будівельної техніки.

В листі ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 ПК України, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві, як суб'єктом владних повноважень, на спростування реальності господарських операцій, здійснених ТОВ «Горизонт-ЄП» та його контрагентами вказано на:

- акт ДПІ ГУ Міністерства доходів і зборів у Полтавській області від 10.04.2013 №437/22.5-10/35295110 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Полтава-проект-монтаж» з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період-лютий 2010 - лютий 2013;

- акт ДПІ у місті Полтаві ГУ Міністерства доходів і зборів у Полтавській області від 11.06.2013 №684/22.5-10/35723899 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Град-будсервіс» з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період січень-березень 2013.

Так, вказаними актами встановлено, що контрагенти позивача не мали ані трудових ресурсів, ані виробничих можливостей для виконання відповідних обсягів робіт, а відтак взаємовідносини позивача із вказаним контрагентами не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а тому податкове повідомлення-рішення від 21.10.2013 року №72326552207 є правомірним.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені правові положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Горизонт-ЄП» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.