Ухвала суду № 43382465, 26.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2015 року м. Київ К/800/23268/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.Ю.,

розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Прокуратури міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання провести реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 пред'явив позов до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві здійснити реєстрацію права власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - одноповерхову окремо розташовану нежитлову будівлю, яка складається із закладу громадського харчування (кафе), загальною площею 44,3 кв.м. та літнього майданчику площею 49 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві здійснити реєстрацію права власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - одноповерхову окремо розташовану нежитлову будівлю, яка складається із закладу громадського харчування (кафе), що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у справі, Прокуратура міста Києва подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2003 році було укладено Договір купівлі-продажу об'єкта кафе (павільйону з літнім майданчиком) між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Купава» (Продавець).

У відповідності до п. 1.1 умов договору Продавець продає, а Покупець купує кафе (павільйон з літнім майданчиком) загальною площею 108 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Згідно п. 1.2 Договору, право власності на цей нежилий будинок переходить до Покупця з моменту підписання цього Договору.

Згідно Акта здавання-приймання майна від 01.07.2003 року позивачу було передано, зокрема, будівлю павільйону.

Позивач 20.08.2012 року подав до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації заяву про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - одноповерхову окремо розташовану нежитлову будівлю, яка складається із закладу громадського харчування (кафе), загальною площею 44,3 кв.м та літнього майданчику площею 49 кв.м.

Відповідач-1 Листом від 20.09.2012 року № 34641 (И-2012) повідомив Позивачу про відмову у реєстрації права власності на Об'єкт нерухомості мотивуючи це тим, що: договір купівлі-продажу Об'єкта нерухомості від 2003 року нотаріально не посвідчений; не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди; подані документи не відповідають вимогам, установленим Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту №7/5 від 07.02.2002 року (далі - Положення), та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Крім того, позивач 23.01.2013 року подав до відповідача-2 заяву про державну реєстрацію Об'єкта нерухомості з додатками.

На час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідачем-2 не здійснено жодних дій по реєстрації права власності.

На час укладення договору купівлі-продажу, а саме у 2003 році діяв Цивільний кодекс Української РСР, який не містив положень щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу не житлового приміщення, укладеного між двома юридичними особами.

Також, як встановлено на підставі Висновку №12238 судово-будівельно-технічного дослідження від 21.11.2007 року, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, будівля, яка розташована по АДРЕСА_1 у м. Києві за характеристиками конструктивних елементів відноситься до V групи капітальності, об'ємно-планувальне рішень обстежених приміщень та шляхи евакуації відповідають вимогам пунктів 3.21, 4.2, 4.4, 4.15, 7.3, 7.9, 7.11, 7.32, ДБН В.2.2-9-99 «Громадські будинки та споруди». Код будівлі, згідно Державного класифікатора - 1230.4 «Кафе, їдальні, закусочні тощо».

Таким чином, посилання відповідача на те, що договір купівлі-продажу Об'єкта нерухомості від 2003 року нотаріально не посвідчений, а також на те, що не підлягають державній реєстрації право власності на тимчасові споруди є необґрунтованими, оскільки вимог щодо нотаріального посвідчення вказаного договору на час його укладення не існувало та заявлений до реєстрації об'єкт нерухомості не є тимчасовою спорудою.

Підставою для проведення державної реєстрації прав, згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (далі - Закон), є заява право володільця (право набувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Відповідно до п. 2.1 Тимчасового положення, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Відповідно до вимог п. 3.4. Положення розгляд заяви і прийняття рішення щодо реєстрації права або відмови в реєстрації проводиться у строк, який з дня отримання заяви БТІ не повинен перевищувати 30-ти календарних днів без урахування терміну проведення інвентаризаційних робіт.

Згідно з п. 1.6. Положення реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Відповідно до 3.9.Тимчасового положення, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, окрім випадків, коли заява про державну реєстрацію прав подається не пізніше ніж через дванадцять місяців після виникнення цього права.

В матеріалах справи міститься копія Технічного паспорту на Об'єкт нерухомості, виготовленого Відповідачем - 1 станом на 03.11.2011р., згідно з яким загальна площа становить 60,8 м2.

У відповідності до ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Згідно п. 6 Порядку державна реєстрація прав, надання відмови в ній проводяться у строк, що не перевищує 14 робочих днів з моменту прийняття заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (далі - заява про державну реєстрацію), крім випадків, передбачених цим Порядком. У разі коли після прийняття заяви про державну реєстрацію, відповідно до якої проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно, подана заява про державну реєстрацію, відповідно до якої державній реєстрації підлягає обтяження речового права, іпотека щодо такого майна, державна реєстрація права власності та інших речових прав на таке майно, надання відмови в ній проводяться у строк, що не перевищує 10 робочих днів з моменту прийняття заяви про державну реєстрацію, відповідно до якої проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Встановлені судами обставини свідчать, що відповідачами не обґрунтовано, що подані позивачем документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Враховуючи, що на час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідачем-2 не здійснено жодних дій по реєстрації права власності за наявності для цього законних підстав, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що оскаржені у цій справі рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Прокуратури міста Києва відхилити, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: